Я росла у багатодітній сільській родині, та була середньою дитиною. Коли старші брати та сестра поїхали до міста вчитися, я залишилася першою помічницею батькам.
Молодші дітлахи були повністю на мені, та й господарство теж. І якщо взимку ще був якийсь просвіт, у решту часу, й сісти було ніколи.
Мені самій ще було тільки чотирнадцять, хотілося побігати, погратися з ровесниками, але часу не було.
Дітям кашу з ранку звари, нагодуй, худобу теж нагодуй-напої, та на пасовище проведи, стійло вичисти, та соломи натаскай. Потім молоко обробити треба, яке мати перед роботою надоїла.
А ще й за молодшими встигай доглядати, щоби не нашкодили чогось.
Якщо щось зробити не встигала, то ще й від батьків діставалося, а доброго слова не чула ніколи. Я мріяла про те, що коли стану повнолітньою, то поїду в місто, як інші.
Вийду заміж за міського, щоб і квартира була, і пристойна робота. Сама я мріяла вивчитися на лікаря. І лише мрії про майбутнє мені надавали сили, щоби не впасти, і не зламатися.
Час тягнувся повільно. Але все ж таки настав той довгоочікуваний день повноліття. Я зібрала свої дрібнички, які вмістилися в одну невелику сумочку, і вирушила назустріч щастю.
Вступити до медичного інституту мені не вдалося, але я змогла потрапити до училища торгівлі. Отримала кімнату в гуртожитку, познайомилася із сусідками по кімнаті, та зайнялася пошуками міського нареченого.
Заміж я мріяла вийти, або за хлопця вже з квартирою, або за військового, щоб швидко житло одержав, та й пільги якісь були.
Але ніхто не поспішав ощасливити мене, і з кожним днем мені ставало дедалі сумніше.
Якось сусідка по кімнаті, Галя, прибігла ввечері схвильована.
– Томко, я з таким хлопцем познайомилася, у військовому вчиться, запросив завтра до них на дискотеку. Підеш? Він з другом був, симпатичний такий… – Галя усілася на ліжко, і поринула в мрії.
Я відразу ж пожвавішала і, не роздумуючи, погодилася на пропозицію. Сукню я давно купила з рук на ярмарку, почала її відразу прасувати.
Дістала намисто, що старший брат нещодавно подарував на день народження, і вже будувала плани, як переїду незабаром в окрему квартиру, з чоловіком, з’явиться донька, буду їй косички заплітати…
Чомусь мені шалено хотілося доньку, щоб дарувати їй материнську любов, якої була позбавлена сама, наче могла б компенсувати власні поневіряння.
Заснути до ранку я не змогла. Не помітила у мріях, як настав ранок.
– Галько, ти чого спиш, вставай, – підганяла я подругу.
– Куди вставати, – потерла та очі.
– Як куди, на дискотеку?
– Ой, Томко, дура ти, спи давай, на дискотеку тільки ввечері йти, такий сон мені перебила!
Я спробувала поспати хоч трохи, але думки не давали спокою.
Час до вечора тягнувся повільно. Я дістала зі своєї скриньки коробочку з тушшю, почала наносити її на вії.
– А я не фарбуватимуся, – повідомила Галя.
Я запитливо подивилася на неї.
– А що, ось якщо закохається в мене таку, яка є, потім і прикрашатимуся для нього, а так не бачу сенсу. Ну, наприклад, ось полюбить він мене неприродну, з цими фарбами.
А потім вмийся, а яка його реакція буде, не відомо ж? Візьме ще, та втече, а я вже звикну до нього, ну не правильно це, я думаю.
– Як хочеш, – відповіла задумливо я, дістаючи зі скриньки помаду, яку віддала сестра не так давно, бо самій не сподобалася.
– Ой, що за помада, Томко, вульгарна якась, як морквина. Зітри краще!
– Не зітру! Мені подобається!
– А дарма! – зітхнула Галя, але сперечатися не стала.
Біля військового училища юрмилися дівчата, навперебій розмовляючи і переступаючи з ноги на ногу.
А коли черговий відчинив хвіртку і повідомив, що можна увійти, натовп кинувся вперед, штовхаючи один одного, наче запізняться.
Ми з Галею почекали, поки всі увійдуть усередину, і тільки потім пішли самі. На подвір’ї стояли двоє хлопців. Один із них підійшов до Галі.
– А я боявся, що ти не прийдеш. Дякую, що не обдурила. А це мій друг, Вадим, знайомтеся.
– А це Тома, – відповіла Галя. Ну що ж, ходімо до зали, – запросив по-господарськи Антон.
Вони пішли вперед, я попленталася слідом, а Вадим йшов трохи далі, скоса поглядаючи на мене.
В залі Вадим кудись випарувався, а я підійшла до подруги, щойно закінчився повільний танець і прошепотіла:
– Здається, я йому не сподобалася, піду звідси.
– Та куди підеш, дивися, скільки хлопців нудьгують.
– Ну і що, не буду я до них сама підходити, а вони й не дивляться в мій бік. Піду.
Заграла музика і Антон знову захопив Галю на танцмайданчик, а я опустила голову і попрямувала до виходу.
У дверях я зіткнулася з хлопцем у формі. У званнях я не зналася.- Вибачте, – вибачився він, і затримав погляд на моєму обличчі, – а що ж ви така сумна? Усі веселяться, а ви…
– А я сумую, – різко відповіла я, і поспішила коридором, але він мене наздогнав.
– Дозвольте, я вас проведу, я вже додому зібрався.
Я промовчала, і він подався за мною.
Дорогою ми розмовляли. Хлопця звали Миколою. Він служив прапорщиком і я йому одразу сподобалася.
Не так, як він мені, але на його пропозицію вийти заміж, яку він зробив дуже скоро, я відразу погодилася.
Від нього я дізналася, якщо він одружиться, і у нас буде дитина, йому швидше дадуть квартиру.
Розписалися ми без весілля, і я одразу переїхала до чоловіка. Він жив, поки що, у гуртожитку. Кімнатка була невелика, але окрема.
А коли у нас з’явився син, невдовзі Миколі дали двокімнатну квартиру. Я з радістю вибирала меблі, та облаштовувала власне гніздечко.
Але, коли з облаштуваннями впоралися, я почала поступово розуміти, що не отримала все-таки того, про що мріяла.
Синочок почав поступово мене дратувати, як, власне, і чоловік. Я пиляла його, щоб ішов вчитися далі, але він обіцяв, що піде, але трохи згодом.
Нарікала, що він мало заробляє, що немає того, що мають інші, та й квартира мене перестала влаштовувати. Тепер уже хотілося трикімнатну.
У результаті, чоловік не витримав, і одного разу, після чергового промивання мізків, зібрався і пішов, грюкнувши дверима.
Я була впевнена, що він повернеться, але не повертався. І тоді всю свою злість я почала виливати на сина, який на той час вже навчався в школі.
За кожну погану оцінку я його карала. Вимагала, щоб щодня витирав пил і пилососив, а якщо, повертаючись із роботи, помічала бруд, хлопчику доводилося не солодко.
А якщо раптом синочок мені поскаржиться, що його хтось образив, то йому попадало ще більше. Я постійно називала сина «бідоносцем», «татом вилитим», «недолею» і «помилкою».
А коли Олег навчався у старших класах, я почала зустрічатися із чоловіком. І одного разу привела його додому.
Олегові цей Віктор не сподобався одразу, але я не стала навіть слухати його думки.
– Ти виростеш і одружишся, а я сама залишусь, не тобі вирішувати мою долю!
Коли Олег просив у мене грошей на якісь необхідні витрати, я стверджувала, що грошей немає.
– Що думаєш, аліментів батька твого недолугого вистачає, щоб утримувати тебе? Іди геть сам працюй, якщо треба.
І він ішов. То в магазині біля будинку допоможе кеги з пінним стягати, то підмете, отримуючи за це хоч дрібницю, але щось.
Віктор став у нашій квартирі тепер частим гостем.
Почав дуже скоро ставити із себе господаря. На дачі вимагав, щоб Олег працював, а сам в цей час попивав пінне, потім говорив мені, як він утомився на городі, а мій син – ледар ще той.
Олег намагався відкрити мені очі, розповідаючи, що той нахабно бреше, але я й слухати не хотіла:
– Віктор не став би мені брехати, а ти проти нього, от і брешеш. Не смій так робити! А то вилетиш із дому.
Із батьком Олег не бачився, я не дозволяла. Спочатку він намагався налагодити зустрічі з сином, але я постійно чинила перешкоди, і він здався.
Виїхав кудись і не давав про себе знати, але аліменти надсилав справно.
Віктор мав доньку, ровесницю Олега і невдовзі вона теж почала приїжджати до нас у гості. Я в ній душі не чула і постійно повторювала, що завжди мріяла про таку ось донечку.
– Чим тобі не наречена, – твердила я синові, – і вчиться Анечка добре, і красуня, і розумниця, не те що ти, дурень!
Я готувала для Ані подарунки щоразу – то нову сукню, то приколки дістану, яких немає ні в кого, то туфельки на підборах.
Але сину своєму я купувала найдешевші речі у звичайних магазинах, а ось Анечку намагалася вбрати за модою. І джинси фірмові їй, і кросівки імпортні.
Олегові було прикро, але розумів, що вплинути на ситуацію він не може.
А коли ми з Віктором узаконили стосунки, почалося справжнє пекло. Тепер мій новий чоловік ходив квартирою цілодобово, ніде не працював і постійно стверджував, що це тимчасово.
Намагався вчити Олега життю, і поводився надто зухвало. Олегові доводилося йти з дому і тинятися вулицями, аби тільки подалі від нас.
– Куди ми їдемо? – поцікавився Олег.
– Додому, – радісно сказала я.
Ми квартиру розміняли, Ані купили студію, а нам хатинку.
– Як розміняли? Без мене? Адже батько мені цю двушку залишив!
– Ну, тобі він її на словах залишив! А я її приватизувала на себе, від тебе відмову написала, адже ти не заперечував би? Я впевнена!
– Я став би заперечувати, – розлютився Олег, – і чому за мою квартиру студія Анечці дісталася, а мені що?
– А ти з нами житимеш, на роботу вийдеш. А то Вітя все ніяк не може нікуди влаштуватись, тебе швидше візьмуть.
Таксист під’їхав до паркану на околиці міста і Олег зрозумів, що саме про цю розвалюшку говорила мати.
В голові не вкладалося, як вона змогла так вчинити, але знаючи свою матір, він розумів, що змогла.
Олег уже наступного дня пішов на завод та влаштувався учнем інструментальника. Училище за фахом він до армії закінчив і прийняли його без проблем.
Навіть кімнату дали у гуртожитку. А за місяць мати чекала його біля прохідної заводу:
– Сина, ти зарплату отримав?
– А що? – здивувався Олег.
– Ну, ти ж розумієш що маєш нам гроші віддавати, поки не одружений. Я тебе годувала, одягала стільки років, а зараз мене скоротили!
– А мені на що жити, мамо?
– Ну, ти молодий, можеш знайти й підробіток. А ми куди зараз підемо?
Олег витяг з кишені гроші, та віддав мені половину.
– А решта? – обурилася я.
Але Олег лише мовчки зазирнув мені у вічі, і пішов.
Так тривало кілька місяців. Я вимагала грошей щоразу і висловлювала, що дав надто мало.
А одного дня він зовсім відмовив мені, повідомивши, що одружується, і тепер йому кожна копійка потрібна самому.
Він підробляв вечорами, щоб зіграти весілля по-людськи, а після весілля переїхав до дружини. І коли йому запропонували зайняти місце начальника цеху, який пішов на пенсію в іншому місті з наданням житла, ні хвилини не вагався.
Перед від’їздом Олег зайшов попрощатися з матір’ю. Але у будинку жили інші люди. Виявилося, що будинок мати оформила на Віктора, а він продав його, і повернувся до колишньої дружини.
А я була змушена виїхати в село до батьків, які ще були живі і їм потрібний був постійний догляд.
Тож я повернулася до того, від чого намагалася втекти, і жодних перспектив мені більше не передбачалося…Туди їй і дорога, скажете ви! Можливо я на це заслугувала! Ви як вважаєте?
