Мені 23 роки, я сучасна, нормальна дівчина, вчуся в університеті, староста групи, також підробляю у квітковому магазині, щоб була надбавка до стипендії. І все мене в моєму житті влаштовує, окрім відсутності хлопця, власне.
Не сказати, щоб я сильно через це переживала. Знаєте, як буває – у подружок відносини або міцні ще зі школи або по п’ять залицяльників за рік.
У мене за все життя не було нічого і ні з ким, ну, хіба що однокласник носив мій портфель до будинку, а сьомому класі. І хлопці начебто від мене не бігають. Але не складається. Далі знайомств і дружніх листувань не виходить спілкування. Мені-то нормально, я б і далі продовжила в такому дусі, але відчуваю себе білою вороною. За чотири курси дівчата геть уже заміж повиходили, хтось дітей народив, хтось – навіть розлучитися встиг. А я все ніяк і ні з ким. Соромно зізнатися – нецілована навіть!
Бачу, що мама починає турбуватися. Нещодавно підсунула мені книжку, а там про любов двох дівчат. Мабуть, на мою реакцію хотіла подивитися, перевірити. Аж смішно стало. Поговорила з нею, пояснила, що дівчата мене не приваблюють, мені хлопці подобаються, але щось ніяк поки.
23 роки – це небагато, але в порівнянні з однолітками відчуваю себе відсталою від життя. Нещодавно пішли в клуб. Випили, звісно. Подружка мені волосся розпустила, змусила плаття одягнути. Я висока, ноги довгі, зайвого нічого немає, але і не дошка. Вона – низенька і поїсти любить і не заперечує це. І що в результаті? Навколо неї три хлопці весь вечір крутилися, а я сиділа, хихотіла, ніби причепом прийшла.
Коли йшли – подружка двом хлопцям залишила свій номер, а третій – мій. Я про це не знала, так що, коли він написав, випадково здала, що це я, а не моя подруга. Він швиденько попрощався і писати перестав.
Просто немає в мені харизми, напевно. Або нудна я, сіра. Може, бували у вас такі випадки? Підкажіть, пройде це коли-небудь або ж так і бути мені однією?
