Людмила увійшла у квартиру й одразу відчула якийсь неприємний запах. Звичайно, синій пакет зі сміттям, яке вона перед тим, як піти на роботу, поставила біля дверей, ніхто не виніс.
І чоловік, і обидва сини проходили повз контейнери для сміття: Григорій – по дорозі до паркування, а хлопці – по дорозі до школи.
– Григорій, в чому річ? Чому сміття все ще тут? Хіба ти не відчуваєш, що в передпокої смердить? – Запитала вона.
– Я вранці спізнювався, коли йшов, хлопчаки ще вдома були, – відповів він. – У них питай.
Чотирнадцятирічний Олексій, який сидів на дивані з планшетом, хотів було втекти в дитячу, але мати зупинила його:
– Льошо, швиденько одягнися і винеси сміття, – сказала вона.
– А чого все я? – пробурчав син. – Хай Вітька виносить.
– Вітя винесе наступного разу, а сьогодні ти.
Коли син вийшов із квартири, Людмила підняла пакети з продуктами та пройшла на кухню. Але за хвилину знову з’явилася в кімнаті:
– Гришу, у вас совість є? – Звернулася вона до чоловіка.
– Що тобі ще не подобається? – невдоволено спитав він.
– Мені не подобається, що живемо ми у квартирі вчотирьох, а обслуговую всіх я! Ти вже дві години вдома, але навіть пальцем не поворушив, щоб зробити хоч щось корисне. У раковині – брудний посуд, на столі крихти, хтось розлив чай, і тепер підлога на кухні липка.
– Що ти до мене чіпляєшся? Хлопці обідали – посуд не помили, а чай я розлив. Хотів витерти, але не знайшов ганчірки.
– І взагалі, мені вже набридли твої причіпки – щодня одне й те саме. Ти завжди всім незадоволена! Невже не можна про щось хороше поговорити? – Заявив Григорій.
– Знаєш, любий, якби я прийшла додому, а тут порядок і вечеря готова, тоді я б з тобою тільки про хороше розмовляла.
– До речі, дзвонила Оксана Олегівна – скаржилася на Олексія: з вчителями поводиться зухвало, на уроки спізнюється, за останню контрольну з математики двійку отримав.
– Тож відірвись від комп’ютера та поговори з сином. Сподіваюся, що з цим ти впораєшся? – Сказала Людмила і зникла в кухні – треба було готувати вечерю.
Весь час, поки у вітальні літали блискавки, молодший син – дванадцятирічний Вітя – сидів у дитячій, розклавши на столі підручники та зошити, вдаючи, що виконує домашнє завдання, хоча насправді листувався з приятелем.
Потрапляти на очі мамі, коли вона не в кращому настрої, він не ризикував. Тим більше, що цього тижня він також отримав пару трійок, про які ще не знала мама.
В одному чоловік мав рацію: останнім часом їхні вечори справді були сповнені сварками та взаємним невдоволенням.
Григорій вважав, що дружина занадто багато від нього хоче: замість того, щоб відпочивати після роботи, на її думку, він мав допомагати їй та ще й з дітьми займатися.
– Гришу, перевір фізику у Льоші, він каже, що нічого не зрозумів на уроці. Ти ж інженер, напевно впораєшся із завданнями за восьмий клас, – вимагала дружина.
– Так у них зараз така програма, що чорт ногу зломить. Нехай на уроках краще слухає, чи найми йому репетитора, – відмовлявся Григорій.
– Якщо ти оплачуватимеш – найму, – сказала Людмила.
– Чому я? У мене що – гаманець розміром із валізу? – обурювався чоловік. – Нам останні два місяці премію зрізали. Хай сам навчається.
Справді, вже два місяці Григорій приносив додому на чверть менше, ніж зазвичай. І це позначалося на бюджеті сім’ї. Наприклад, Олексію відмовили у купівлі модних кросівок:
– Тобі зовсім нещодавно купили нові, вони ще в хорошому стані, – сказала мама.
Син образився, надувся і майже не розмовляв із нею.
Загалом, дружною їхню сім’ю назвати було складно. Начебто живуть в одній квартирі, але кожен сам по собі.
Однак, так було не завжди. Людмила пам’ятала, що ще два роки тому вони у вихідні всією сім’єю ходили в кіно, в цирк або гуляли в парку, а взимку їздили на ковзанку. Але останнім часом все наче розвалилося.
Чоловік незадоволений тим, що вона бурчить. А як не бурчати, якщо він звалив усе на неї? Раніше він хоч із дітьми займався, а тепер приходить із роботи та втикається у свій ноутбук.
А ще взяв моду, як він каже, відпочивати від родини. Обов’язково раз на тиждень вирушає з друзями в лазню чи бар, або на рибалку, і на дні народження своїх приятелів, чи корпоративи він тепер ходить один. А коли Людмила запитала, чому він не бере її із собою, відповів:
– Дай мені хоч трохи волі!
І у відпустку минулого року Григорій також поїхав сам. Вони збиралися всією родиною, вже й готель вибрали, але в нього на роботі щось сталося, і його не відпустили.
Щоправда, потім дали ці ж два тижні, але вже після того, як Людмила та сини повернулися з Чорногорії. Він швидко зібрався та поїхав на десять днів до Туреччини.
Людмила розуміла, що сім’я розвалюється, а що з цим робити не знала. Намагалася розмовляти з Григорієм, але він від неї відмахнувся:
– Тобі шекспірівські пристрасті потрібні? Так ми вже шістнадцять років живемо разом. Притихли пристрасті. Допомоги від мене чекаєш? Я тобі посудомийку купив!
– А картоплю чистити і підлогу мити я все одно не буду! Хлопці виросли – їх ганяй! Я трохи прошу, – дайте мені спокій! Що тебе не влаштовуєе? Адже я тобі не зраджую. Чого ти ще хочеш?
Загалом Людмила зрозуміла, що так, як було раніше, вже не буде, і змирилася.
А через пару місяців вона дізналася, що Григорій не такий вже й безгрішний. Ні, постійної «Дульсінеї» у нього не було – мабуть, він і тут не хотів обтяжувати себе якимись зобов’язаннями. Але увагу симпатичним жінкам Грицько приділяв.
Наприклад, за дві години до закінчення корпоративу він пішов звідти з тридцятирічною Софією – секретаркою начальника.
А з дня народження колеги – з милою білявкою Каріною. А ще хтось зі знайомих бачив його у готелі разом з фітнес-тренером Алісою.
Світ не без добрих людей, тож нарешті Людмила про подвиги свого чоловіка дізналася і заявила, що подає на розлучення.
Але Григорій розлучення не хотів. Його все влаштовувало: вдома порядок, дружина працює, займається дітьми та господарством.
Він не хотів ламати своє влаштоване життя і ставати неодруженим. Подумаєш, ну, дозволяв собі маленькі пустощі. Що через це сім’ю руйнувати?
Людмилу його міркування не влаштовували, і вона подала заяву до суду:
– Зараз, я буду вдома орати, а він стане веселку зі своїх баб збирати?! Як би не так!
Зрозумівши, що дружина, як то кажуть, «закусила вудила» і на примирення не піде, Григорій почав діяти рішуче.
– Людо, а ти пам’ятаєш, що трикімнатна квартира, в якій ми живемо, – моя? Я тебе в неї привів після весілля. Тож після розлучення покотишся ти у свою однокімнатну на околицю світу.
– Нічого. Я її якраз нещодавно після квартирантів відремонтувала – наче відчувала. Тож не пропадемо, – відповіла дружина.
Тоді Григорій зайшов із козирів:
– А я вимагатиму, щоб діти зі мною залишилися. У мене – квартира, у кожного по своїй кімнаті, а в тебе будка тридцять п’ять метрів. Знову ж таки зарплата в мене більша твоєї. Тож будеш ти у своїй квартирі сама кукувати.
– А ти впевнений, що дітей тобі віддадуть?
– Впевнений! Вони в нас уже великі, тож суд їхню думку теж враховуватиме. А я з хлопцями поговорю.
Насправді Григорій уже вмовляв синів залишитися з ним:
– Квартира велика, всім місця вистачить, а там сидітимете один в одного на голові. Школу міняти не треба, і всі друзі тут. Та й грошей у мене більше.
– Я, звичайно, аліменти платитиму, але на багато не розраховуйте, мати їх вам не віддасть – сама витратить.
– А вже про нові кросівки доведеться забути надовго – дріб’язок рахувати будете. І мати над вухом постійно бурчатиме. А в мене – свобода!
Старший син швидко погодився, Вітя ще роздумував. Олексій старанно опрацьовував молодшого брата. Але в нього нічого не вийшло.
Їх справді запитали, з ким із батьків вони хотіли б залишитися. Олексій заявив, що лише з батьком. З матір’ю жити не хоче. А Вітя залишився з мамою.
Так і розпалася сім’я: батько та старший син – в один бік, мати та молодший – в інший.
Звісно, Людмилі було гірко, що Олексій так легко від неї відмовився. Вона чудово розуміла, що син Григорію особливо не потрібний, він зробив це їй на зло.
Тому вже після розлучення мати запропонувала Олексію жити з ними, а не з батьком. Але він відмовився.
– Льоша, я тобі востаннє пропоную подумати. Якщо ти зараз відмовишся – я тебе потім не прийму, – сказала Людмила.
Але всі її умовляння були марними.
Спочатку Льоші подобалося вільне життя: ніхто не дзижчить над вухом, ніхто не виховує, але скоро з’ясувалося, що те, що раніше робила мама, тепер доведеться робити самим.
Гроші йому батько давав, і обідати Олексій став у шкільній їдальні, а щодо вечері, то батько заявив:
– Хто хоче, той і готує!
Іноді у квартирі на місяць-півтора з’являлися жінки – то одна, то інша, тоді в будинку був відносний порядок, а в холодильнику можна було знайти каструлю із супом.
Але незабаром пані зникала, і Олексію доводилося самому думати, що поїсти на вечерю, самому прати та прасувати свої речі.
Але в одному батько не обдурив: свобода справді була. Тільки користуватися нею Олексій не навчився, тому іспити за дев’ятий клас він склав не найкращим чином. В десятий не пішов, пощастило, що вдалося вступити на бюджет до будівельного коледжу.
Людмила, звісно, цікавилася тим, як живе старший син, та більше його до себе не запрошувала.
Він прийшов сам. Тоді коли закінчив коледж і влаштувався на роботу. Людмила з Віктором у цей час уже жили у двокімнатній квартирі, молодший брат закінчував школу та готувався вступати до університету – мріяв стати програмістом.
Олексій прийшов, щоб перепросити:
– Мамо, ти пробач мені, я був недолугим, повівся на порожні обіцянки. Я батькові був не дуже потрібний. Та й зараз не потрібен, хоч і живемо в одній квартирі.
– Якщо хочеш, можеш переїхати до нас, – запропонувала Людмила.
– Ні, що я вас стискати буду. Та я вже й звик сам. Можна я буду до вас приходити?
– Звичайно, приходь,- відповіла мати. – Будемо раді тебе бачити.
– В таких випадках, аж зло бере, – про що думають недолугі мужики, які намагаються через дітей помститися колишнім?
– Якщо “воно” було не пристосоване до елементарного, – які йому діти?! Я б навіть папугу йому не довірила, – не виживе!
– А діяти через дітей, налаштовуючи їх проти матері, – взагалі злочин! За таке карати потрібно! А то досяг свого, – і кінці у воду!
– Шкода, що діти цього не розуміють, та ведуться на захмарні обіцянки. Ну вже, як є. Вище голови не стрибнеш…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
