Другокурсниця Віка ніби на крилах щастя злетіла сходами ґанку. Їй лише дев’ятнадцять, а в неї вже є коханий хлопець. І сьогодні він запропонував їй жити разом.
Вони почали зустрічатись у вересні, а зараз лютий – уже пів року вони не розлучаються.
Денис сказав, що винайняв квартиру, і завтра вона може перевозити туди свої речі.
Віка увійшла до кімнати гуртожитку, де вона жила із двома дівчатами, які навчалися з нею в одній групі.
– Віка, ми завтра хочемо на ковзанку піти, ти підеш з нами? – Запропонувала Лєра – сусідка по кімнаті.
– Ні, мені треба завтра зранку усі свої речі зібрати, я переїжджаю, – повідомила Віка.
– Куди? – Зацікавлено запитала Лєра.
– Денис запропонував мені жити разом і вже орендував студію неподалік університету, – відповіла Віка.
– І ти погодилась? – Здивувалася Лєра.
– А чому б і ні? Ми з ним уже пів року зустрічаємось. А в гуртожитку, це не дуже зручно – навіть поспілкуватися нема де: ви вечорами майже завжди в кімнаті, у нього взагалі кімната на чотирьох, та ще там завжди бардак.
– А на кухні та на сходових майданчиках сидіти набридло. Ми, звичайно, і в кіно, і в кафешки ходимо, але ж не щодня. А так житимемо в одній квартирі.
– І чиїм коштом бенкет? – Поцікавилася Ніка – друга сусідка.
– Ми вирішили, що складатимемося на продукти й разом оплачуватимемо квартиру – так дешевше, – пояснила Віка.
– Знаєш, а ще дешевше – жити в гуртожитку, вечеряти легким салатом і ходити на побачення до свого молодого чоловіка, – засміялася Лєра. – Тобі хіба не подобається ходити на побачення?
– Подобається, – відповіла Віка.
– А як почнете жити разом, побачень більше не буде, – сказала Ніка. – Денис твій вечорами сидітиме біля телевізора, та ще й дружків запросить. А ти на кухні готуватимеш для всіх вечерю.
– Чому ви так думаєте? Денис сказав, що він мені допомагатиме по дому, – заперечила Віка.
– Моя бабуся часто згадувала прислів’я: “Коли просять, то і жнуть, і косять”, – сказала Лєра. – Хто-хто, а Денис особливо не розженеться.
– Ми влітку після іспитів поїхали компанією до наметового табору. І Денис від господарських робіт постійно ухилявся: ні води принести, ні посуд помити. Так що я на твоєму місці не спокушалась би.
– Це він для вас робити не хотів, а для мене робитиме – він мене кохає, – заявила Віка.
– Треба тобі подивитись один старий мультик, – сказала Лєра, – я на нього якось в Інтернеті натрапила.
– Називається “Дарую тобі зірку” – там теж чоловіки своїм панянкам пісні складали, а жінки в цей час каструлі чистили.
– Так що, якщо ви житимете разом, то до слів про кохання обов’язково буде додаватися приготування їжі, прибирання квартири, миття посуду та прання брудних шкарпеток.
– Цукерково-букетний період закінчено, тепер ти доглядатимеш Дениса. Та ще й на квартиру та продукти скидатимешся. Звичайно, йому це сподобається, а тобі навіщо це ярмо на шию?
– Дівчата, а по-моєму, ви мені просто заздрите. А роздільний бюджет, коли чоловік та дружина скидаються на основні витрати, зараз дуже поширений.
– Коли моя старша сестра збиралася заміж, її Льоша теж заїкнувся про роздільний бюджет. Так вона йому дуже швидко все пояснила, сказала Ніка.
– Яким чином? – поцікавилася Лєра.
– Запитала, чи має він квартиру, куди він може її привести. «А, квартири немає, треба брати іпотеку та виплачувати її разом? Значить, і все інше, наприклад, прибирання, теж робитимемо разом.
– Ти хочеш, щоби я готувала? Тоді приноси додому продукти. Що принесеш, з того й приготую. Пропонуєш мені скидатися на продукти?
– Тоді й готуватимемо по черзі: один тиждень я, другий ти. Тобі діти потрібні? Подивися в Інтернеті ціни на послуги сурогатної матері.
– А чому я маю безплатно ризикувати своїм здоров’ям, псувати фігуру, випадати на три роки з професійної діяльності?
– І що, зрозумів? – Запитала Лєра.
– Зрозумів. Щосуботи бігає з пилососом по квартирі, вечорами сидить з дитиною, поки Лариса у ванній відмокає, або з подружками зустрічається. Та й вона його не ображає, – відповіла Ніка.
– А мені здається, що у нас все буде добре, – замріяно сказала Віка. – Ось якби тобі твій Сашко запропонував з’їхатися. Ти ж би погодилася?
– А він пропонував, – відповіла Лєра. – Але я відмовилася.
– А чому?
– То я тобі щойно пояснила. Якщо чоловік не може повністю утримувати сім’ю, він не повинен одружуватися. Або вже поділяли з дружиною весь побут.
– Це раніше вони були здобувачами, а зараз жінки свою половину мамонта з роботи приносять і після цього до «мартену» на весь вечір встають, щоб сім’ю нагодувати.
– Потім треба уроки з дітьми зробити, сорочки чоловікові попрасувати й таке інше. А втомлений «здобувач» у цей час диван продавлюватиме? Якось не правильно!
– Та й взагалі я вважаю, що в дев’ятнадцять років рано вішати ці проблеми. Зараз треба вчитися, подорожувати, дізнаватися про щось нове.
– А якщо кохання? Тоді що? – Не могла заспокоїтися Віка.
– З коханням не посперечаєшся, – сказала Лєра. – Але для того, щоб кохати, не обов’язково жити разом. Гаразд, вирішуй сама.
– Тільки порада: від місця у гуртожитку не відмовляйся. Заходь сюди, мелькай перед вахтерами та комендантом. А то, якщо просічуть, що ти тут не живеш, швидко твоє місце комусь віддадуть.
– А ти не хочеш, щоб до вас когось підселили? – Запитала Віка.
– Звісно, не хочу. Але й тобі, якщо що, буде куди повернутися, – відповіла Лєра. – Тому ти не особливо поширюйся, що з Денисом живеш.
Наступного дня Віка переїхала у квартиру, яку для них винайняв Денис.
Спочатку дівчина ходила дуже щаслива. Забігаючи до подружок у гуртожиток, вона розповідала, як чудово вони живуть, куди ходять із Денисом вечорами, як відзначали його день народження.
Було очевидно, що Вікторії дуже подобається становище «господині будинку».
Але згодом, коли ситуація втратила свою новизну, зникли й захоплені розповіді.
На питання, як справи у них із Денисом, Віка зазвичай коротко відповідала: «Нормально».
А за два місяці вона перевезла свої речі назад до гуртожитку.
Лєра та Ніка, прийшовши додому і побачивши Віку, не стали ставити їй жодних питань. Лєра взяла чайник і пішла на кухню, Ніка почала накривати на стіл.
За чаєм Віка сказала:
– А ти, Лєро, мала рацію. Спочатку все було чудово. Але потім Денис почав поступово нахабніти: посуд взагалі не мив, хоча обіцяв.
– Прибрати свої речі теж проблема: де зніме, там і кине. А останнім часом мало того, що я всю домашню роботу робила, так мені доводилося і важкі пакети з продуктами з крамниці тягати. Точно, як у тому мультику – я його, до речі, подивилася.
– А найприкріше, що він ще й командувати почав. Приходжу додому – у нього Пашка та Ігор сидять, у якусь комп’ютерну гру грають.
– Так Денис мені одразу: «Віка, зляпай нам що-небудь на вечерю, а то ми голодні». Я питаю: “Самим не доля була приготувати?” А він відповідає: “А ти тоді що робитимеш?” І ввечері скандал мені вчинив. Заявив, що я його зганьбила перед хлопцями. Нормально?
– Гаразд, не переймайся, – заспокоїла подругу Лєра. – Вважатимемо, що ти отримала досвід. І наступного разу дуже добре подумаєш, треба тобі це спільне проживання чи ні. З Денисом, як я зрозуміла, ти продовжувати стосунки не будеш?
– Звісно, ні. Мені про нього і згадувати не хочеться.
– А як же кохання? – Запитала Лєра.
– Я думаю, ніякого кохання і не було, повелася на гарні слова, а за ними виявилася порожнеча, – сумно відповіла Віка…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
