– Мені це набридло! – Марина кричала вже хвилин п’ять, у неї охрип голос, але втоми поки не відчувалося, допомагав запал того, що нарешті вона могла висловити наболіле за стільки місяців, – скільки можна?
– Я ж просила бодай тарілки в раковину ставити! Це ж проста повага до мене і до моєї праці. Хіба так складно? Ти мене зовсім не шануєш і не любиш!
– Не розумію, навіщо цей фарс? Мені здається, що жінка тобі зовсім не потрібна. Я вже третя у твоїй квартирі, від тебе всі йдуть, можливо проблема в тобі?
– Послухай, не кип’ятись, поговорімо спокійно, – Льоша спробував заспокоїти свою дружину, але будь-яке його слово лише підвищувало градус сварки.
– Ти мене сюди покликав, сам сказав, що хочеш зі мною жити, але я не відчуваю від тебе якогось кохання!
– Що я маю робити, щоб ти це відчувала?
– Квіти ти мені не дарував жодного разу, у ресторані я не була з тобою, одне кіно – і все. Що ти мені купував, що дарував?
– Але ж стосунки не вимірюються у матеріальних цінностях! У мене немає грошей на золоті кольє, чи квіти щодня!
– Я у рваних штанах ходжу вже кілька років, – Льоша вхопився за домашнє трико, і потягнув пальцями, показуючи на дірку вище коліна.
– Синові телефон купив, отже, гроші є!
– Максим розбив свій апарат, хлопцю дванадцять, у нього в класі всі з телефонами, а він ходитиме з кнопковим? Ти ж маєш розуміти…
– З дружиною колишньою спілкуєшся цілодобово, я втомилася! Тобі на мене начхати! Не розумію, навіщо заміж тільки вийшла, – вона заплакала.
Вмостившись на диван поруч, виставила руки вперед, і закрила долонями обличчя.
– Вистачить з мене, я до мами йду, я втомилася!
– Маленька моя, ну чого ти, давай все обговоримо. Ну так, ми кілька днів і справді багато з колишньою розмовляли, але там у Максима була проблема, потрібна була моя участь.
– Ти дістав, я в тебе тут, як порожнє місце, тільки й зобов’язана прибирати й прати, а мені у відповідь ніякої уваги.
– Це не так, я кохаю тебе, – Олексій потягнув руки вперед, бажаючи погладити свою дружину по спині, й хоч якось заспокоїти, але така дія з його боку знову призвела до інших наслідків.
– Не чіпай мене, – Марина різко відсторонила руку чоловіка, встала з дивана, і пішла геть із кімнати на кухню, щоб там спокійно продовжити страждати.
Льоша не пішов слідом за нею, відчуваючи свою безпорадність, стосовно дружини. Він не розумів, як повинен поводитися, що говорити, щоб заспокоїти її.
До того ж сам Льоша теж неабияк втомився від нескінченних істерик своєї дружини, які за останній місяць почастішали.
Зрозумівши, що чоловік не пішов слідом, Марина повернулася в кімнату, і почала демонстративно збирати речі, продовжуючи ревти.
Спроби від Олексія були, але дуже слабкими. Він щось їй говорив, якось намагався реагувати, але все марно. За пів години Марина вийшла з квартири з речами, грюкнувши дверима.
Вже під’їжджаючи до будинку матері, Марина дістала телефон, знайшла номер чоловіка, та відправила його в чорний список, бажаючи досягти повної гармонії та рівноваги.
Простіше кажучи, їй дуже хотілося, щоб чоловік не просто дзвонив, як завжди, вмовляючи повернутися, а й з’явився особисто.
Віддавшись повністю своїм стражданням, які були викликані невдалим шлюбом, Марина проводила вечір у компанії подруг, переказуючи всі жахи побуту, пережиті нею за останній рік.
Телефон лежав на столі вниз екраном. Марина начебто показувала всім, що її він більше не цікавить, вона не збирається з ним розмовляти, навіть заблокувала, але дзвінок матері чомусь приніс якесь полегшення.
– Так, мамо, мабуть, цей з’явився? – вона поважно, з особливою гордістю, властивою тільки скривдженим панянкам, задрала голову.
– Ні, дочко, ніхто не приходив, а ти скоро будеш? Я ж турбуюся.
– Ах, так, – Марина навіть розгубилася, бо була впевнена, що її прийшли вмовляти повернутися.
Протягом тижня ніхто до порога Марини так і не з’явився з вибаченнями та квітами. Вона навіть розблокувала його, але дзвінка не було. Навіть смс, які сповіщають про те, що дзвонили із заблокованого номера, теж не приходили.
У суботу, з самого ранку, Марина поїхала у квартиру чоловіка, щоб перевірити, чи живий він там, і що з ним відбувається.
Двері Олексій відчинив не з першого разу. Він злегка хитався, пропускаючи дружину всередину, і повертаючись до свого ліжка, щоб знову звалитися, бо не в змозі був стояти.
– Ти що, гуляв всю ніч? – Марина зневажливо оглянула на комп’ютерний стіл, поряд з яким стояли порожні пляшки, та коробка від піци, – дружина пішла, а тобі й начхати! Я ж про це й говорила. Так і сказав би, що мене не кохаєш!
Вона ще щось вигукувала від досади, але Льоша не тільки не заспокоював цього разу свою дружину, він мовчав, можливо провалившись знову в царство Морфея.
Марині нічого не залишалося робити, як залишити квартиру чоловіка, зачинивши двері за собою, тому що чоловік так і не підвівся. Не буде вона прибирати за чоловіком, бо вона скривджена на нього.
Молода жінка знову повернулася до матері, щоб продовжувати чекати, коли чоловік проспиться, і у нього з’явиться сумління для вибачень.
Пройшов ще один тиждень, але Льоша так і не зателефонував, тому Марина знову поїхала до нього.
Двері цього разу відчинили швидко, практично відразу ж після того, як Марина натиснула на кнопку дзвінка. У дверях стояла приваблива білявка. Одягнена вона була у футболку її чоловіка.
– А ти хто? – Марина штовхнула дівчину, та увійшла у квартиру, щоб не стояти у під’їзді.
– Сніжана, – відповіла спокійно дівчина, нахабно дивлячись на гостю, – а ти хто? Ескортниця, чи що?
– Гей ти, легше, а то в око зараз отримаєш, – одразу озвалася вона, не спускаючи образ.
– О, з’явилася, знайомся, моя нова дівчина, – чоловік вийшов із кухні, тримаючи в руках рушник.
– Ти знахабнів, чи що? Бабу завів, поки дружини немає, – у Марини очі округлилися, ще трохи, й вони викотилися б зовсім. Вона повернулася до білявки, – а ти в курсі, що він одружений?
– А, значить, дружина? – З єхидством вимовила дівчина, – та сама, з якою Льоша розлучається. Минув твій час! Тепер я тут господиня! З мужиками так – пішла, місце втратила!
Олексій засміявся, повернувшись назад на кухню, і вже звідти крикнув:
– Ти за рештою речей? Тобі Сніжана вже зібрала. Їй полиця була потрібна. Сніжано, віддай їй пакети!
– Я так і думала, що ти такий. А ти, що іржеш, він же і тебе так само виставить через рік, – Марині хотілося плакати, але вона намагалася триматися.
– Я не безглузда, як ти! Я без нагляду мужика не збираюся залишати, – діловито відповіла Сніжана.
Олексій не жартував, за кілька днів Марині прийшло повідомлення, що їй треба було з’явитися в суд для оформлення розлучення. Все це здавалося поганим сном.
Вона не розуміла, як так можна? Чому Олексію настільки на неї начхати? Але, робити нічого, довелося змиритися. Певно, кохання між ними й не було, якщо так швидко знайшлася заміна…
