Даша була одружена з Сашком вже три роки. Їхній шлюб був міцним і щасливим, попри те, що чоловік працював вахтою і проводив по декілька місяців не вдома. Коли Даша дізналася, що в положенні, у них відбулася важлива розмова:
– Може мені знайти іншу роботу? – Запропонував Саша, трохи зітхаючи. – Тобі ж буде нелегко одній, поки я у відрядженні.
– Не варто, такі жертви ні до чого, – м’яко посміхнулася Даша. – Дружини твоїх колег якось справляються, і я зможу. Тільки ось, знаєш, привести на світ божий первістка, одній трохи страшно.
– А як щодо того, щоб покликати твою маму погостювати? – запропонував Сашко. – Вона не чужа людина. І роботу все шукає, не може знайти, нічого її вдома не тримає. Нехай буде з тобою хоча б на останньому терміні, та після появи малюка.
– Гарна ідея, – підтримала його Даша. – А то мама щодня мені дзвонить із повідомленнями про те, як їй там сумно. Вирішено, нехай приїжджає няньчити онука, та дихати гірським повітрям.
Мама Даші, Ніна Петрівна, зраділа пропозиції доньки. Вона була жінкою яскравою, веселою, легко заводила друзів та знайомства. У юності вона взагалі працювала в дитячих таборах, об’їздила половину країни, а осіла в маленькому провінційному місті.
Донедавна Ніна Петрівна працювала приймальницею у хімчистці, але її закрили. А з новими вакансіями у їхньому містечку було не густо.
– Мамо, ми з Сашком пропонуємо тобі змінити обстановку, – весело сказала їй телефоном Даша. – Побудеш зі мною на повному забезпеченні зятя. Поки що найближчого року, а може, й назовсім захочеш залишитися.
– Ой, як це до речі! Я вже свої накопичення всі розтринькала з цими пошуками роботи, – повеселішала Ніна Петрівна. – Купуйте квиток, діти, я із задоволенням приїду.
– Багажу багато не бери із собою, – усміхнулася Даша. – А то я тебе знаю, потягнеш пів гардероба.
– Зрозуміла, – розреготалася Ніна Петрівна. – Яка ти в мене практична таки, Дашо. А мати твоя, як коник стрибунець невгамовний. Гаразд, чекайте, приїду.
З цим твердженням Даша була цілком згодна, кипуча та діяльна натура її мами завжди вимагала яскравих вражень.
Замість зимових чобіт доньці, Ніна Петрівна могла купити їм квитки на балет, що приїхав із гастролями, а в їхньому будинку постійно юрмилися якісь знайомі та приятелі. Не кажучи вже про вітчимів – їх на пам’яті Даші було не менше шести.
На щастя, більше мати дітей матері не дозволяло здоров’я, але про це Даша дізналася вже подорослішавши.
З роками дочка почала ставитися до Ніни Петрівни, як до великої дитини. Чоловік Даші про ці складнощі у їхніх стосунках нічого не знав.
Він сам ріс в інтернаті, куди його здала тітка, як його батьків не стало. І про те, якою має бути сім’я, мав досить невиразні уявлення.
Спочатку все йшло за планом, вони купили Ніні Петрівні квиток на потяг. І вже зустрічаючи її у будівлі вокзалу, Даша відчула знайомий холодок по спині.
Її мама, регочучи, тягла якогось чоловіка, а він підхопив важку валізу, немов пушинку, і весело поніс її до виходу.
– А ось і ми! – радісно заявила Ніна Петрівна. – Все, Вітю, зідзвонимося.
– Мамо, ти знову примудряєшся завести роман прямо в потязі? – Запитала її Даша. – Може, час уже перестати так легко сходитися з зовсім незнайомими людьми?
– Та гаразд, люба, ти що, сердишся? – З усмішкою відповіла її мати. – Перестань, у твоєму положенні не можна нервувати.
Зятя Ніна Петрівна одразу зачарувала, вона з таким ентузіазмом розпитувала його про його роботу, та відрядження, що Сашко одразу полюбив тещу.
Забезпечивши дружині допомогу та підтримку на час своєї відсутності, він відчував, як у нього гора впала з плечей.
Невдовзі Сашко поїхав у чергове відрядження, а Даша почала знову звикати до життя з мамою. Родичка, після зміни локації, вже перезнайомилася з усіма сусідами.
Вона потоваришувала з продавцями на ринку, та стрімко обростала новими знайомствами та контактами. Зрозуміло, про все це мати щодня розповідала Даші.
– Уявляєш, мені сьогодні на ринку подарували кілограм персиків, – кокетливо повідомляла Ніна Петрівна. – І сказали, що я сама схожа на стиглий фрукт. Все-таки тут чоловіки зовсім інші.
– Мамо, а що ти так вирядилася, ти ходи відразу в купальнику? – Відповіла Даша, розглядаючи Ніну Петрівну в коротеньких джинсових шортах і топі. – Тоді тобі одразу інше пропонуватимуть.
– Ну яка ти в мене єхидна, Даша, – посміхнулася Ніна Петрівна. – Я тут прямо розцвіла, а то засиділася в нашій глушині. Навіть забула, що ще молода жінка. Хіба сорок п’ять років – це вік?
– Звичайно, ні, мамо, але ти скоро станеш бабусею. І мені хотілося б мати когось поряд вечорами. А ти в нас ночами безперервно гуляєш.
– Ну ти ж завжди можеш мені зателефонувати, люба, – відповіла мати. – Примчу швидко! Як птах.
– Мамо, перестань грати роль буйного підлітка, мені потрібна доросла жінка, а не дитина поруч.
– Яка ти нудна, Даша! – зітхнула Ніна Петрівна. – Гаразд, постараюсь брати слухавку.
Але первісток забажав на світ божий саме вдень, коли її мама пішла досліджувати гірські стежки. Слухавку вона не взяла. Дашу відвіз у лікарню сусід, який опинився вдома. Чекати на швидку вже не було часу.
Ніна Петрівна зателефонувала дочці лише за три години, коли вона вже розглядала в палаті новонародженого сина Артема. Ім’я вони з чоловіком обрали давно.
– Даша, ну де ти гуляєш? Я черешні купила! – обурено прокричала Ніна Петрівна у слухавку. – Уявляєш, випадково відключила телефон і не чула твого дзвінка!
– А я, мамо, у лікарні, – обізвалась Даша сердито. – Вітаю, у тебе онук.
– Як це? – голос Ніни Петрівни став зляканим. – Термін же лише на тому тижні. І взагалі, могла мене дочекатися! Разом би поїхали.
– Дякую, звичайно, але дитина вирішила не чекати. Я і так ледве встигла, дякую сусідові.
– Ой, це треба відзначити! – розвеселилася Ніна Петрівна. – Піду всіх обдзвоню, не щодня я бабусею стаю.
– Мамо, мені речі потрібні, передачку збери, будь ласка, – попросила Даша.
Але її мати вже не слухала. Через чотири дні Дашу з лікарні зустрічав колега чоловіка із сім’єю, бо додзвонитися до її матері нікому не вдавалося.
Вже навіть Сашко кипів від злості, й поривався приїхати на допомогу дружині, але Даша відмовилася. Вдома вона пройшла кімнатами, на кухонному столі лежав телефон матері, у відрі для сміття був свіжий чек з магазину.
Ніна Петрівна з’явилася ближче до вечора.
– Ой, Даша, а тебе вже виписали? – Здивувалася вона. – Треба ж, як час летить!
– Якби ти зволила відповідати на мої дзвінки, мамо, – фиркнула Даша, – то чудово б усе знала.
– І знову ти чимось незадоволена! – обурилася Ніна Петрівна. – Онука мені покажуть, чи ні?
Тяжко зітхнувши, Даша повела матір дивитися на Артема.
Близько місяця мати справді намагалася бути гарною бабусею, давала Даші поспати довше, гуляла з коляскою в сквері, і навіть не влаштовувала нічних загулів.
Але потім на два тижні додому приїхав Сашко, і Ніна Петрівна легко скинула тягар цих турбот на зятя. Незабаром від її бурхливого особистого життя, очманів навіть Сашко.
Виїжджаючи, він спитав дружину:
– Даша, тобі точно потрібна її допомога? Може, самій справлятися буде простіше?
– Навіть не знаю, – відповіла чоловікові Даша, – все ж таки жива людина поруч. Не так страшно помилитися, чи щось переплутати. Я ж недосвідчена мати, молода.
Вона поцілувала чоловіка, бо не хотіла його засмучувати, а Ніна Петрівна після від’їзду зятя почала все частіше влаштовувати посиденьки та вечірки прямо в них удома.
На кухні тепер завжди юрмилися якісь мамині подружки, у ванну і туалет було не потрапити. Даша деякий час терпіла, але Артем мав кольки, його плач і безсонні ночі зробили свою справу. Одного дня вона зірвалася, і розігнала всіх непроханих гостей.
– Мамо, просто виведи їх усіх! – Кричала вона, притискаючи до себе сина. – Невже не ясно, тут дитина маленька?! Йому просто треба спокійно поспати.
– Та гаразд, нехай слухає пісні, – відповіла Даші одна з приятельок матері. – Якась ти нудна! Ось Нінка – вогонь жінка, з нею ніколи не буває сумно.
– І взагалі, давай сідай, молода мати, за стіл. Прийми чогось, щоб молока було більше. Ми тобі розповімо про радощі материнства.
– Ви не розумієте з першого разу? – обурилася Даша. – Нагадую, що я господарка цього будинку. Якщо веселощі не закінчаться, викликаю поліцію, і всіх відправлю додому примусово!
Зрозуміло, Ніна Петрівна цим залишилася дуже незадоволена:
– Я зовсім одна, в чужому місті, насилу знайшла собі друзів. А ти, як завжди, все псуєш, Даша! – вимовляла вона дочці.
– Так складно хоч раз бути компанійською та милою? Ось ти тут мешкаєш третій рік і досі не завела справжніх подруг. Про що це каже?
– Мамо, а може, твоїм друзям варто згадати, що тут живе немовля?! Якому також потрібно налагоджувати режим сну. Можливо, вони дорослі люди з мізками, здатні здогадатися? На твою свідомість я не розраховую.
– Ах, ось як ти заговорила! – закричала на доньку Ніна Петрівна. – Коли мама знадобилася, всі були такі ввічливі та ласкаві. А тепер можна і нагрубити, і нахамити. Адже дитина вже є!
– Мамо, та я все дитинство терпіла ці твої компанії, й мріяла про тишу! Мій син вже точно не заслуговує на повторення цієї іісторії! – Закричала у відповідь Даша.
– Прокинься, ти тут живеш на повному нашому утриманні. А поводишся так, наче це ми гості, а ти господиня.
– Загалом, я багатьом пожертвувала, щоб сюди переїхати! – Заявила Ніна Петрівна. – І ти могла б шанувати це.
– Мамо, про що ти взагалі?! – обурилася Даша. – Якщо хочеш і далі продовжувати в тому ж дусі, то не вийде. Просто їдь додому, такі жертви мені ні до чого!
– Ти думаєш, можна ось так просто мене виставити? – обурилася Ніна Петрівна. – А якщо я не хочу їхати?
– Мамо, мене це більше не хвилює, – стомлено відповіла Даша. – Можеш пожити у своїх численних друзів чи кавалерів. Знайти роботу, зняти житло.
– Я більше не збираюся дивитися, як ти пропалюєш життя та гроші, які заробляє мій чоловік. І при цьому не мати можливості у власному будинку спокійно прийняти душ.
– Ну, тепер я точно впевнена, що виростила зовсім невдячну людину, – з крижаною ноткою промовила Ніна Петрівна. – Все зрозуміло, Дашо!
– Добре, я поїду сьогодні. Але запам’ятай, якщо колись захочеш помиритися, вибачатися доведеться тобі.
Вона справді зібрала свої речі, і покинула квартиру того ж вечора. Вперше за довгий час Даша спромоглася спокійно виспатися і розслабитися в тиші.
Навіть маленький Артем став помітно спокійнішим без зайвого шуму, та сторонніх. Поступово Даша навчалася радощав материнства і усвідомлювала, що її страх залишитися однією з дитиною був марний.
Спокійна обстановка виявилася набагато кращою за постійні галасливі посиденьки, які влаштовувала Ніна Петрівна. Для їхньої маленької родини такі «розваги» були зайвими.
Тим часом Ніна Петрівна, втративши опору, якийсь час кочувала по квартирах знайомих. Однак ті, хто із задоволенням гуляв за її рахунок, швидко втрачали інтерес, коли потрібно було виявити гостинність, або поділитися витратами.
Не знайшовши іншого виходу, вона влаштувалася покоївкою до готелю з проживанням, так і не наважившись повернутися до рідного міста.
Побачивши одного разу дочку з онуком в супермаркеті, Ніна Петрівна гордо відвернулася. Вона, як і раніше, вважає, що в їхньому конфлікті винна Даша, і вибачатися не збирається. А ви як вважаєте, Даша слушно вчинила, виставивши матір? Чи ви її засуджуєте за цей вчинок?
