Трохи про себе: зріст 160 см, вага 73 кг, 28 років, вважаю себе дуже привабливою. Я дуже товариська, в будь-якій компанії відчуваю себе впевнено, з будь-якою людиною знаходжу спільну мову. Ніколи не сумую, намагаюся завжди підняти всім настрій (і це виходить) мої колеги, друзі, знайомі – всі, хто мене знає, дивуються моєї позитивності. Але ось біда: я не вмію любити чоловіка по-справжньому.
Була одружена, є син. Думала, назавжди, але через п’ять років я його вигнала, він мені набрид, з ним моє життя стало нецікавим (все, як в чорно-біле кіно).
Після я зустріла чоловіка на 4-роки молодшого: красень як з картинки. Я не вірила своєму щастю: на руках носив, все по дому сам робив (спочатку я подумала «альфонс»). Робота у нього хороша, своє житло є і правда дуже сильно мене любив.
Через 5 місяців мене це дуже дістало «як ганчірка, а не мужик» помиє, прибере, приготує, з дитиною з моїм сидить, а я в кафе з подругами відпочиваю, бо вже набрид. Ночами в сльози, мене це дістало, і я його прогнала.
Все писати не буду – і дня не вистачить про всіх писати, але суть проблеми в тому, що я не вмію по-справжньому любити. Я люблю, коли мені приділяють всю увагу і не один чоловік, а багато, мені це додає впевненості в собі, мені подобається загравати, подобаються компліменти. Далеко цей флірт не входить, але залишаю їм невелику надію, так і граю з ними як з іграшками, а вони ходять і облизуються. Мене це заводить і я не знаю, як мені з собою боротися і чому я стала така.
А тут я вляпалася: мені шалено подобається один чоловік (мій колега), але він дагестанець. Я від себе в шоці, він не виходить у мене з голови, він поводиться дивно. Завжди дивиться на мене, посміхається, компліменти при кожній зустрічі, але я бачу його хитрий погляд. Характер у нього справжнього мужика – прям мурашки по тілу, впевнений в собі надто (я від цього балдію).
Хоч і дагестанець, але по-українськи говорить без акценту, грамотний. Запрошував погуляти, але я відмовилася, а в наступний раз, коли запросив, домовилися здзвонитися, а сам і не подзвонив – сказав, що поїхав у місто з друзями.
Я не надаю цьому всьому уваги, тримаю себе в руках. Але як би не зламатися, я ж завжди була в цьому сенсі сильна.
Він каже, що серйозних відносин не заводить, я через це хочу його в себе закохати, але не можу зрозуміти, що все це може означати? Може він і справді все це не серйозно, але його увага, міміка обличчя, бігаючі очі побачивши мене – таке будь-яка жінка відчує! Або мені хочеться так вважати? Допоможіть розібратися в цьому дурдомі, будь ласка!
