Але сталося те, що мало — дочка завагітніла

Моїй дочці 25 років, вона, скажімо так, не красуня, працює в дитячому саду. Питання про влаштування особистого життя її якось не хвилювало, вона вважає за краще віддатися долі. Єдине, що вона хотіла, народити дитину, як то кажуть, «для себе». Ми з батьком були не проти, тим більше, що самі ще цілком фінансово спроможні, спочатку допомогли б, а далі вона і сама впоралася б.

Дочка кілька років бачилася з одним хлопцем, він з інвалідністю, зустрічалися час від часу, а десь із пів року тому вони вирішили бути парою. Хлопець не виглядає хворим, спокійний, добрий, працьовитий, їм подобається бути разом, та й хай собі.

Але проти їхніх стосунків стала його сестра — виявилося, інвалідність його за психічним захворюванням, а вона є опікуном. Вона надала всі довідки, і разом ми вирішили, що одружуватися вони не будуть, а нехай просто зустрічаються, якщо їм так добре разом.

Але сталося те, що мало — дочка завагітніла. У матеріальному плані ми жодних претензій не висуваємо, і без них впораємося, але постало питання про здоров’я майбутнього малюка. Відповідно почали обстежуватися. І тут посипалися діагнози один страшніший за інший — вітамінами тут не обмежиться.

Дочка засмучується, плаче, на роботі її хочуть звільнити, за часту відсутність. Я страшенно не хочу тиснути на неї зробити аборт, але ситуація сама підводить до цього рішення.

Коли свого часу я сама робила аборти – це мій гріх, моя відповідальність. Але вмовляти доньку на таке я не можу і не хочу. Як бути, у кого просити поради?

Хвора і, не дай Боже, розумово відстала дитина — ми не потягнемо це ні фізично, ні матеріально. Мені здається, такі люди мучаться самі і проклинають тих, хто дав їм життя.

Я багато бачила таких людей, у мене робота із цим пов’язана. Не зрозумію, чи я сама себе заспокоюю, чи навпаки, заводжу? Ні, все-таки чекаємо на останній аналіз, на хромосоми, а там, не знаю, Бог мені суддя.