– Регіно, нам треба зареєструвати до себе бабусю. Тимчасово. Поки Ліза не продасть квартиру і не купить нову.
– У Лізи є квартира?
– Ні.
‐ Перш ніж щось продати, треба щось купити. Як у “Простоквашино”: – Щоб продати щось непотрібне, треба спочатку купити щось непотрібне, а в неї грошей немає.
– Регіно, просто вислухай мене. Ліза продаватиме квартиру бабусі. Вони ж разом там живуть, а місця небагато. У двох кімнатах бабуся, Ліза з чоловіком та дитиною, а вона ще й при надії.
– Вадиме, ви хочете залишити бабусю без житла?
– А я тут з якого боку?
– З такого! Ти допомагаєш своїй сестрі. Згадай куди пішов будинок бабусі. Тобі щось дісталося? Ні! Твоя сестра цими грішми відкупилася від бандитів. То була версія для бабусі, а насправді вона все програла.
– Вона більше не грає.
– Бо грошей немає. Твоя сестра живе на всьому готовому. Бабуся дозволила їй жити у своїй квартирі, яку здавала, сама в селі залишалася.
– Як тільки Лізі знадобилися гроші, бабуся переїхала в місто у свою квартиру, будинок продали. Але тепер Лізі стало тісно. Бабуся їй вірить?
– Бабуся нічого не знає про минуле Лізи. Не треба її засмучувати. Вона їй вірить. Все буде гаразд.
– А чому нам треба реєструвати бабусю? У неї є твої батьки, там її син.
– Це інший район міста, а тут усе поряд, лікарні, подруги.
– Поруч? Вона житиме у нас?
– Це тимчасово.
– Тимчасово з реєстрацією? Ти сам себе чуєш? Розумієш? А Лізі не треба дати притулок на час продажу та купівлі нової квартири? Може і її зареєструвати?
– Вона у батьків зареєстрована.
– І що? Бабуся для неї останнє продасть та віддасть?
– Ліза придбає квартиру і забере бабусю.
– Я рада за них, але реєстрації не буде. Якщо ти пам’ятаєш, то ця квартира дісталася мені від моєї двоюрідної сестри. Я її доглядала п’ять років, після відходу її батьків.
– Ти не уявляєш, як важко молодій дівчині вчитися, працювати і в цей час доглядати лежачу сестру. Я не могла її покинути, ми з дитинства були сестрами, подругами…
– Я не гуляла з подругами, не ходила на побачення. Мене не розуміли, відмовляли, але я не здалася. В той час я не думала про квартиру.
– Тоді з’явився якийсь далекий родич її батьків. Він намагався здати Дашку до притулку, щоб отримати квартиру. От вона і оформила дарчу. З головою у неї все було гаразд, вона просто не могла рухатись після дорожньої пригоди.
– Ти навіщо це мені розповіла? У нас зараз інша розмова. Бабусю треба зареєструвати.
– Ні! У неї є онука та син, твій батько.
– Там мама проти, вони з нею з самого початку не ладнали.
– А тут проти я! Я не хочу жити з твоєю бабусею, і тим більше реєструвати її. Я теж їй не сподобалася з самого початку. З твоєю мамою ми порозумілися, але бабуся – це окрема історія.
– Виріши все сам, можеш винайняти їй квартиру. Вадим, тебе не бентежить, що бабуся все робить для онуки, а тобі зовсім нічого? Будинок для Лізки продала, квартиру для неї. А ти ще й допомагати надумав!
– Але ж у нас все є, а Ліза при надії, їй треба!
– У нас є моя квартира! У нас є діти, які для твоєї бабусі надто галасливі! Я не позбавлятиму їх комфортних умов заради чергового обману твоєї сестри. Нехай твоя сестра сама розв’язує свої проблеми.
– Ти хочеш посварити мене з єдиною сестрою?
– Ні, я хочу нормально жити, а не чути чергову грошову історію про твою сестру. Якщо ти починаєш говорити про неї, їй обов’язково потрібні гроші. Якщо ти допомагатимеш їй, то я подам на розлучення!
– Ти не маєш рації. Ліза змінилася. Вона просто придбає квартиру більшої площі.
– Час покаже. Я в цьому маю сумнів.
***
Минуло два місяці. Бабусю, після довгих умовлянь, вдалося “тимчасово” прилаштувати до батьків Вадима. Вони її зареєстрували.
Квартиру продали, але нової так і не купили. Спочатку сім’я Лізи винаймала житло, а потім і зовсім виїхала з міста. Ліза про бабусю й не згадала.
Бабуся часто тихо плакала і більше мовчала. Вона дивилася на Регіну і свою невістку. Вони розмовляли, як подруги, як мати з донькою. Дві свекрухи, дві невістки, тільки старша свекруха так і не вважає Регіну і матір свого сина ідеальними.
Вадим нарешті зрозумів, що зробила сестра. Якби не дружина, то бабуся жила б із ними, а вона й Вадима не любила. Час все показав.
Вадим зізнався у своїй помилці та перепросив. Дякувати Богу, що цю фатальну помилку йому не дала зробити дружина.
Родичі, родичами, – а здоровий глузд не треба втрачати, – собі дорожче буде…
Як ви вважаєте, слушно вчинила Регіна? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
