Якщо я скажу, що мені не подобається сучасна молодь, ви, найімовірніше, представите мене старою бабцею. Але я зовсім не така, повірте. У своїх 62 роки я чудово знаюся на течіях моди, підписана на кілька актуальних журналів, активно веду соцмережі і навіть невеликий канал на YouTube.
З розумінням сьогоднішніх тенденцій у мене все гаразд. Крім того, я витрачаю досить багато вільного часу на аеробіку та шейпінг, так що моїй фігурі можуть позаздрити багато молодих дівчат.
І я не брешу, просто самі подивіться, як багато представниць нового покоління зовсім за собою не стежать: ліньощі, шкідливі звички, ненажерливість. А бути красивою та приваблювати своїм виглядом – це навіть не праця, це стиль життя.
Я вважаю, що жінка не повинна орати, як ломовий кінь. Взагалі ніхто не повинен, насправді, але у чоловіків це просто краще виходить. Жінка народжена для комфорту та безпеки. Творчості та самореалізації. Щодня вона повинна розвиватися і радувати оточуючих однією лише своєю присутністю. Тож я зовсім не страждаю від того, що ніколи в житті не працювала.
Мій чоловік, який нещодавно пішов від нас у кращий світ, був людиною, яка це розуміє. Він утримував мене, обегігав, як зіницю ока. Казав, що йому є з чим порівнювати, адже його перша дружина висмоктала з нього усі життєві соки. Тож наша зустріч була для нього початком нового, кращого життя. І я це чудово розумію.
Але його не стало. Своїх дітей у нас не було, а від першого шлюбу залишився лише син, мій пасинок. Хлопець, зрештою, цілком собі адекватний. Тихий, спокійний, з батьківськими очима та впевненим голосом.
У нас з ним ніколи не виникало проблем, він завжди шанобливо ставився до мене. Було видно, що батько свого часу зрозуміло йому все пояснив.
А ось його дружина, моя невістка, це інша справа. Я ніколи не бачила більш уїдливої та прискіпливої дівчини. Сіра миша у величезних окулярах і з пучком волосся на голові. Діставуча, настирлива сил просто немає. Коли я звикла до ввічливого ставлення, з належною повагою і вихованістю, вона поводиться як дворова шавка, каверкаючи слова і колупаючись у зубах під час їжи.
Після того, як чоловік пішов, я зрозуміла, що довго жити в нашій квартирі я не зможу. Всі меблі, стіни, вікна — все нагадувало мені про нього. Страждання не повинні збільшуватися, я це точно знаю, тому треба було терміново щось змінювати. Добре, що я маю багато знайомих розумних людей, готових допомогти нещасній вдові при першому проханні.
Я вирішила продати нашу колишню квартиру, а замість неї купити щось менше. Три великі кімнати для мене однієї — це перебір, та й життя в іншому районі мало повернути мені сили та настрій.
За допомогою необхідних порад вдалося здійснити непогану угоду. Я отримала нову квартиру з гарним ремонтом, яка практично не поступалася старій по метражу. І район за вікном радував своєю зеленню та щебетанням птахів.
Але ж ви не повірите, хто знову почав розкривати свій рот. Невістка! Вона сподівалася, що квартира дістанеться їй з пасинком. Від мого чоловіка його колишній та синові дісталися якісь там заощадження, але я в їхні справи не лізла і не лізу. Мені немає справи до того, скільки грошей залишив їм мій чоловік, то чому вони претендують на мою власність?!
І головне, як цікаво. Пасинок взагалі ніяк не відреагував на мій переїзд. Жодного слова від нього не почула. А ось невістка дзвонила вже кілька разів і постійно із претензіями.
Терпіти не можу її скрипучого голосу і її мови. Скоро матюком почне до мене звертатися. А все туди: як я могла продати колишню квартиру чоловіка, чому не порадилася з його родичами. Їй, бачте, більше треба.
Як би мені взагалі відокремитись від них, назовсім? Щоб вони не мали права дзвонити і ставити свої дурні питання? Я тепер вільна жінка, яка все ще не може забути своє єдине кохання. Які до мене можуть бути запитання?
Я що, маю все продати і віддати цій хабалці? Так не дочекається. Нехай спочатку проживе з моє і хоч би вмиватися спробує почати. А там і поговоримо, хто кому винен. Нехай знає, що свого просто так не віддам.
