– Аліно! Мені треба на дачу, розсаду висаджувати! За тридцять хвилин будь біля мого під’їзду! – Нікуди я не поїду, я сплю і в мене вихідний, – пробурмотіла Аліна і скинула виклик

– Забери мене з торгівельного центру, – вимагала свекруха, звично опустивши вітання.

Аліна відсунула від себе клавіатуру і подивилася на екран телефону так, ніби той особисто її образив.

– Тамаро Григорівно, ви на годинник дивилися? – Запитала Аліна, насилу зберігаючи ввічливий тон.

– Дивилася, – незворушно відповіла свекруха. – І що тепер?

– А те, що зараз друга година дня і я на роботі. Як, на вашу думку, я повинна забрати вас, га?

– Аліно, мені все одно, що в тебе там, – у слухавці почулося шарудіння пакетів. – За двадцять хвилин будь біля центрального входу. У мене важкі сумки, ноги гудуть, і я не збираюся тут стирчати до вечора!

– Викличте таксі й не морочте мені голову! – Відрізала Аліна і скинула дзвінок.

За сусіднім столом тихо захихотіла Валерія, прикриваючи рота долонею.

– Що, знову твоя свекруха вимагає подати карету?

Аліна відкинулася на спинку крісла і тяжко видихнула.

– Лєро, та вона мені за два місяці вже весь мозок проїла! Як купила машину, так і посипалося: відвези, підвези, привези, забери. Наче я її особистий водій, а не невістка з роботою п’ять на два!

Валерія засміялася в повний голос, уже не соромлячись. Аліна тицьнула її в плече.

– Не смішно ж!

Але сама не втрималася і пирхнула. Простіше посміятися, ніж збирати в собі все те, що Тамара Григорівна щедро підкидала їй кожен божий день.

Увечері Валерія на прощання підморгнула та шепнула – «удачі». Аліна лише важко зітхнула. Вона й сама знала, що вдома на неї чекає чергова потворна сцена.

Так і сталося. Денис не вийшов її зустрічати, навіть не подав голосу з кімнати. У квартирі стояла тяжка тиша. Аліна переодяглася, вмилася і тільки потім зазирнула у вітальню.

Чоловік сидів на дивані перед вимкненим телевізором, дивлячись у порожній екран з таким виглядом, ніби світ щойно перестав існувати.

На Аліну він навіть не глянув.

Вона не порушувала мовчання. Можна було почати першою, виправдатися чи спитати, що трапилося, але вона просто чекала. Нарешті Денис поволі повернув голову.

– Нічого мені сказати не хочеш?

– Як минув твій день? – Запитала Аліна.

Денис одразу ж схопився з місця.

– Ти знущаєшся?! Мені мати зателефонувала вся у сльозах! Сказала, що ти відмовилася її підвезти. Людина з важкими пакетами добиралася до зупинки сама! А все тому, що тобі було ліньки за нею заїхати!

– А нічого, що я в той час була на роботі? – Аліна теж підвищила голос. – Таксі у місті скасували? Викликала б машину і спокійно доїхала до хати. У чому проблема?

– Мати не має зайвих грошей на таксі! Тим паче ти на машині!

– На таксі грошей немає, а на гору покупок знайшлися? – Аліна посміхнулася. – Нехай уже визначиться, бідна вона чи шопоголік!

Аліна не стала слухати, що він ще там видасть. Вона просто розвернулась і пішла на кухню. З силою виставила на стіл контейнер із холодильника, жбурнула сковороду на плиту.

Кришка з гуркотом ударилася об стільницю. Аліна вкладала в кожен рух всю агресію, зганяючи на посуді все те, що не могла зараз виплеснути на чоловіка.

Денис приплівся слідом. Привалився до одвірка і почав методично капати на мізки. Від цього ниття хотілося розбити тарілку прямо об його голову.

– Ти б могла відпроситися на годинку і підвезти її. Мама так раділа, коли ти купила машину. А тепер ти їй настрій псуєш!

Аліна повернулася до нього.

– Я не збираюся відпрошуватись з роботи, щоб підвезти твою матір! Я не особистий водій Тамари Григорівни! Не була ним і не буду. Нехай твоя мати закарбує собі це на носі!

Денис хотів щось уставити, але Аліна просто від нього відмахнулася. Мовчки пройшла повз, сіла за стіл і демонстративно уткнулася в тарілку, наче його більше не було.

Денис так і завмер у дверях, не розуміючи, куди подіти свій голод та невисловлені претензії. Аліна жувала, не дивлячись у його бік.

Їжа грудкою вставала в горлі, але вона методично впихала ложку за ложкою, перемелюючи зубами лють упереміш з вечерею.

Два дні вони ходили по квартирі, як сусіди по комуналці. Аліна не розмовляла, Денис теж тримав оборону. На третій день він здався.

Підійшов увечері, сів поруч на диван і сказав, що мати не мала рації. І він також. Аліна кивнула, вибачилася. Не тому, що забула, а тому, що втомилася мовчати у власному будинку.

Тиждень пройшов спокійно. Тамара Григорівна не дзвонила, не вимагала, не вередувала. Аліна навіть почала думати, що Денис і справді поговорив із матір’ю.

Наївна…

У суботу о сьомій ранку телефон завібрував на тумбочці. Аліна, не розплющуючи очей, намацала його і відповіла на дзвінок.

– Аліно! Мені треба на дачу, розсаду висаджувати! За тридцять хвилин будь біля мого під’їзду!

– Нікуди я не поїду, я сплю і в мене вихідний, – пробурмотіла Аліна і скинула виклик.

Телефон задзвонив знову. Аліна подивилася на екран, відвернулася до стіни та натягла ковдру на голову. Нехай дзвонить хоч до обіду!

Тамара Григорівна змінила маршрут. На тумбочці Дениса загудів телефон. Чоловік закрутився, промимрив щось невиразне, взяв слухавку.

– Так… Так, мамо… Зараз, зберемося… Звичайно…

Аліна зірвала ковдру та витріщилася на чоловіка. Денис поклав телефон та зіткнувся з її поглядом. Сонне обличчя миттєво набуло винного виразу.

– На що ти зараз погодився?

– Мама просила на дачу її відвезти, – Денис позіхнув, старанно зображуючи, що нічого особливого не сталося. – Розсада в неї там, не зміг відмовити. Тобі ж не складно. Я поїду з вами, в дорозі побалакаємо, скрашу поїздку.

Аліна кілька секунд мовчки дивилася на нього. Потім тяжко видихнула, відкинула ковдру та сіла на ліжку. Сперечатися о сьомій ранку в суботу не було сил.

Заводити по новій той самий скандал, який лише тиждень тому відгримів, теж не хотілося. Простіше з’їздити та повернутися, ніж слухати потім голосіння Тамари Григорівни до кінця місяця.

– Збирайся, – кинула Аліна і пішла у ванну.

Тамара Григорівна влаштувалася на задньому сидінні, поправила сумку на колінах та завела свою улюблену пісню.

– Ось Денис у мене золотий. Не покинув матір, устав зрання, і поїхав допомагати. А ти… Характер, звісно. Інша раділа б, що свекруха на ногах, по магазинах ходить і на дачі копається.

– А ти ніс повертаєш. Попросиш підвезти – ціла трагедія. Я у твої роки свекрусі впоперек й слова не говорила! Тому що так заведено. Матір чоловіка треба шанувати. А ти просто береш і скидаєш дзвінок!

Аліна стиснула кермо і дивилася на дорогу. Не відповідала, не сперечалася, не поверталася. Просто їхала.

– Мамо, а як там твоя сусідка, Зінаїда Павлівна? – Денис задерся на пасажирському сидінні. – Все ще паркан фарбує?

Тамара Григорівна перейшла на сусідку, потім на розсаду, потім на кротів, які підрили грядки. Аліна мовчки крутила кермо, рахуючи кілометри до дачі, як до фінішної прямої.

Зрештою під’їхали. Тамара Григорівна вибралася з машини, нахилилася до вікна з боку Аліни й сказала буденним тоном:

– Аліно, післязавтра вранці забереш мене. Мені до дев’ятої в поліклініку треба до лікаря встигнути.

Аліна вчепилася пальцями в кермо.

– Звідси до міста ходять електрички. Доберетеся самі. Я вам не особистий водій і більше вас не возитиму!

Тамара Григорівна заплющила очима і повернулася до сина. Денис відкрив рота, набрав повітря, але Аліна випередила.

– Денисе, виходь.

– У сенсі?

– Виходь з машини!

– Аліна, ти що…

– Виходь!

Денис переводив погляд із матері на дружину і назад. Повільно відстебнув пасок, виліз із машини. Аліна відразу крутанула кермо. Двигун заревів на вузькій доріжці, вона розвернулася і вдавила газ, не дивлячись у дзеркала.

Телефон на сусідньому сидінні вібрував, не замовкаючи — ім’я чоловіка спалахнуло на екрані раз по раз. Аліна не ворухнулася. Гнала в місто, і з кожним кілометром ланцюги, що скували легені, слабшали.

Вдома вона впала на ліжко і проспала до обіду. Ніхто не ліз із повчаннями й не намагався до неї додзвонитися. Тиша.

Денис заявився увечері. Похмурий, весь у пилюці, з грудками дачної землі на черевиках. Шпурнув куртку в передпокої та вдерся до кімнати.

– Ти поводишся, як дитина! Кинула нас там! Ти хоч уявляєш, як незручно добиратися до міста електричкою?

– Я більше не підлаштовуватимуся під твою матір! Ніколи! – Аліна навіть не підвищила голосу. – Возити її не буду! Стрибати за кермо по дзвінку не буду! Якщо тобі щось не подобається, – двері там. Я не тримаю.

Денис застиг. Він глянув на дружину і враз усвідомив – це кінець. Одне зайве слово про матір, один закид – і Аліна подасть на розлучення. Він побачив у її очах крижану рішучість і зрозумів: якщо зараз не замовкне, він втратить її назавжди.

Злість миттю зникла.

З того дня Тамара Григорівна у їхній квартирі більше не з’являлась. Аліна повністю викреслила свекруху із життя: ні дзвінків, ні зустрічей. Чоловік тепер їздив до матері один. Денис прийняв нові правила та перестав нав’язувати спілкування.

Аліна нарешті відчула спокій. Вона була щиро рада, що цей жах закінчився. Роль прислуги та особистого водія залишилася у минулому.

Тепер вона була по-справжньому щаслива, тому що більше не дозволяла помикати собою, та навідріз відмовилася бути інструментом у чужих руках…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!