– Аліно, що ти твориш?! – верещала в слухавку тітка Тома. – Кирило мені щойно подзвонив, сказав, ти його вигнала! – Вигнала, – підтвердила Аліна. – І правильно зробила! – Як ти могла? Він же твій двоюрідний брат! – Квартира моя, – відрізала Аліна. – І утримувати своїм коштом дорослого мужика, який навіть дякую сказати не може, я не буду

– Ну, привіт, сестро! Пустиш тижнів на два, га? – усміхнувся Кирило.

Аліна завмерла на порозі власної квартири. Двоюрідний брат, якого вона востаннє бачила два роки тому на ювілеї якоїсь троюрідної тітки, вже розставляв у передпокій валізи.

Величезний сірий баул поставив до батареї, спортивну сумку жбурнув під вішалку. Куртку стягнув і повісив на гачок так недбало, ніби повертався до цієї квартири не вперше.

– Мама сказала, у тебе тут трикімнатна квартира. Одна живеш, місця нам обом вистачить, – вів далі Кирило, не чекаючи відповіді. Він пройшов повз Аліну вглиб квартири. – Ось ця кімната моя буде? Норм?

У голові в Аліни миготіли уривки думок. Хто взагалі дав йому адресу? Чому тітка Тома не попередила?

– Стривай, – видавила Аліна. – Дай мені кілька хвилин.

Вона зникла в спальні, зачинила двері та схопила телефон. Пальці знайшли номер тітки Тамари майже автоматично. Перший гудок, другий.

– Аліночко! Ну що, Кирюша вже в тебе? – Голос був таким бадьорим.

– Тітко Томо, що відбувається? Чому твій син стоїть у моїй квартирі з баулами?

– Ой, дитинко, ну ти ж розумієш, у нього зараз важкий період. З роботи звільнили, грошей зовсім немає.

– А ти одна в трикімнатній. Він з тобою недовго поживе, доки на ноги встане. Та він хлопець чудовий, не завадить, ти не хвилюйся.

– Але я…

– Аліно, ми ж сім’я. Невже відмовиш?

Усередині все стислося. Відмовити – означає стати тією самою безсердечною родичкою, про яку потім шепотітимуть на кожному сімейному святі. Стати вигнанцем? Чужою?

– Гаразд, – прошепотіла Аліна. – Точно ненадовго?

– Звичайно, ненадовго, звичайно! Дякую тобі, сонечко!

Аліна повернулася в коридор. Кирило вже влаштувався на дивані у вітальні, витяг ноги на журнальний столик і гортав стрічку новин у телефоні.

– Вільна кімната – ліворуч, – сказала вона глухо. – Постільне в шафі знайдеш.

– Супер. Ти класна, сестро, – кинув він, навіть не піднявши на неї очей.

Аліна пройшла до себе в спальню і лягла на ліжко поверх ковдри. Стеля була біла, рівна, безмовна.

– Два тижні, – думала вона, дивлячись у порожнечу. – Максимум два. Не більше.

І заплющила очі.

…Аліна прокинулася з думкою про презентацію, яку треба доробити до обіду. Звіт для керівництва, редагування в таблицях, купа дрібниць. Вона потяглася, скинула ковдру та пішла на кухню за кавою.

Та так і завмерла на порозі.

Кирило сидів за столом, уткнувшись в екран телефону. Поруч стояв порожній кухоль. Аліна забула. Зовсім забула, що він тут. Вночі здавалося, що вчорашній день був поганим сном, а вранці все повернеться на свої кола.

– О, ти встала, – кинув він, не відриваючись від екрана. – Слухай, я голодний, хочу жерти. Приготуй щось нормальне, гаразд? Яєчню там, бутерброди. У тебе точно є сир, я дивився.

Аліна мовчки відчинила холодильник. Сир справді був. Вона дістала яйця, хліб, масло та ввімкнула плиту. Сперечатися не хотілося. Скандали з ранку тим паче. Легше зробити та забути.

– Каву зробиш? – додав Кирило, відкинувшись на спинку стільця. – Тільки міцнішу. З вершками.

Вона кивнула головою. Зварила каву, посмажила яєчню, нарізала хліб. Кирило з апетитом накинувся на сніданок.

Аліна стояла біля вікна з чашкою чаю і думала, що це тимчасово. Скоро він поїде. А її життя повернеться у звичне річище.

Але дні минали, а Кирило нікуди не збирався. Продукти в холодильнику закінчувалися, а він навіть не пропонував докупити їх власним коштом.

Брудні тарілки збиралися в раковині, а речі валялися по всій квартирі. Аліна поверталася з роботи та знаходила на дивані брудні футболки, на столі порожні пачки з чипсів, а у ванній – мокрі рушники на підлозі.

Якось вона спробувала натякнути, що це ненормально.

– Кирило, може, ти сам сходиш у магазин? – Запитала вона, збираючись на роботу.

– Я б сходив, але в мене грошей немає – знизав він плечима…

До кінця другого тижня Аліна прокидалась із відчуттям, що квартира більше не належить їй. Кирило вривався в її кімнату серед дня, коли вона намагалася працювати віддалено, питав, то де зарядка, то ножиці, чи де ще щось.

Ночами він влаштовував відеодзвінки з друзями, реготав до другої ночі, вмикав музику так голосно, що сусіди знизу почали стукати по батареї.

Аліна лежала в спальні та розуміла, що більше не може розслабитись у власному будинку. Мало того, вона не може спокійно жити…

Увечері, коли Кирило пішов гуляти з кимось із нових знайомих, Аліна набрала номер матері.

– Мамо, я більше так не можу, – видихнула вона.

– Що трапилося?

– Кирило. Він уже три тижні тут. Нічого не робить, не прибирає, продукти не купує. Я з роботи приходжу, а вдома бардак.

– Він ночами репетує, музику вмикає. Сусіди вже скаржаться, – Аліна стиснула телефон. – Нехай тітка Тома його забирає. Я втомилася, чесно! Не виводжу більше.

Мати помовчала мить. І Аліна сподівалася, що її зрозуміли. Даремно…

– Ти розумієш взагалі, що кажеш? – Поволі сказала мати. – Це ж мій племінник! Тітка Тома – моя рідна сестра! Як я скажу, що ти його на вулицю виставила?

– Я нікого не виставляю, мамо, – заперечила Аліна. – Я прошу, щоб вона сама його забрала. Це ж її син, врешті решт!

– Йому двадцять сім, Аліно. Дорослий мужик, у нього просто чорна смуга зараз. А ти сама живеш у троячці, – мати зітхнула. – Тобі що, складно допомогти рідній людині?

– Мені не складно, – сказала Аліна. – Але я не погоджувалась на те, щоб він тут місяцями стирчав. Думала, на тиждень-два, а він роботу навіть не шукає.

– Шукає. Просто зараз знайти складно, ти ж сама знаєш. Ринок праці не той.

– Мамо, він резюме навіть не розсилає! – Заперечила Аліна. – Цілими днями у телефоні сидить, і все.

– Та годі вже чіплятися! – Крикнула на Аліну мати. – Ти завжди така була. Все тобі не так. Я ось у твої роки двох уже виховувала, ні на що не скаржилася. А ти живеш одна, грошей вистачає, квартира своя. І рідні допомогти не можеш?

– Я допомагаю! – Крикнула Аліна. – Годую його, за ним прибираю, комуналку плачу. Але ж мало! Мені ще й мовчати треба, коли він мене, як слугу використовує?

– Дурниці, – обірвала її мати. – Ніхто тебе не використовує. Ти просто егоїстка! Завжди такою була. Тільки про себе думаєш!

Усередині все стиснулося. Егоїстка. Ось як?

– Потерпи ще трохи, гаразд? – Мати заговорила м’якше. – Йому справді зараз важко. Ти доросла, все розумієш. Не маленька, щоб вередувати.

– Я не вередую, мамо, – прошепотіла Аліна. – Я просто втомилася!

– Гаразд, мені ніколи. Потім поговоримо.

Аліна кинула телефон на ліжко і лягла поряд. Стеля була білою, рівною, байдужою. Значить, вона егоїстка? Ось тільки на таке співмешкання вона не погоджувалася!

Аліна терпіла ще місяць. Готувала сніданки, прибирала за Кирилом, мовчала, коли він приводив друзів і до третьої ночі рубався у приставку.

Мовчала, коли він займав ванну по дві години. Мовчала, коли він з’їдав останній йогурт, який вона відкладала собі на сніданок. Але того вечора щось остаточно зламалося.

Аліна пів дня провела на кухні. Маринувала м’ясо, вибирала спеції, стежила за температурою у духовці.

Надвечір апетитний і густий запах стояв по всій квартирі. Вранці вона пішла на роботу і залишила готову страву у холодильнику, щоб потім тільки розігріти і повечеряти після важкого дня.

Повернулася о восьмій. Відчинила холодильник і виявила порожнечу там, де мала стояти форма з м’ясом. Брудна миска валялася в раковині, по краях розмазався соус.

– Кирило!

Аліна вийшла у коридор. Двоюрідний брат лежав на дивані, уткнувшись у телефон, на підлозі валялася порожня упаковка від чипсів.

– Що?

– Де м’ясо із холодильника?

– Яке м’ясо? – відірвався від телефону Кирило. – А, це ти про те у формі? Я з’їв. Дуже голодний був.

Усередині Аліни закипіла лють.

– Я пів дня його готувала!

Кирило знизав плечима.

– Ну, вибач. Я не знав, що воно якесь особливе. Думав, що ти на всіх зробила.

– На всіх?! – вигукнула Аліна. – Ти взагалі хоч раз за весь місяць купив продукти? За собою прибрав? Сказав дякую?

Кирило підвівся з дивана.

– Ти чого психуєш через дурниці? Через шматок м’яса істерику влаштовуєш?

– Не через м’ясо! – Зробила крок до нього Аліна. – Через те, що ти два місяці тут сидиш, як пан! Нічого не робиш, тільки жереш і гидиш! Коли ти взагалі шукати роботу збираєшся?

– Я шукаю, між іншим. Просто пропозицій нормальних немає, все якась нісенітниця за мізер.

– Брешеш! – Закричала Аліна. – Ти навіть резюме не оновив відколи приїхав! Я бачила твій ноутбук, там взагалі нічого немає, окрім ігор!

Кирило схрестив руки на грудях.

– Слухай, ти взагалі про що? Яка тобі справа? Я взагалі тут тимчасово, доки не знайду своє житло. Ти сама погодилася мене прийняти, чи забула вже?

– Я погодилася на два тижні! – Видихнула Аліна. – А минуло два місяці!

– Ну то й що? Ми ж родина. Я твій брат. Ти не можеш мене просто так вигнати!

– Можеш не продовжувати. Збирай речі!

– Що?!

– Збирай речі та вали звідси!

Кирило засміявся.

– Ти серйозно? Куди я зараз піду? Вже десята вечора.

– Мені начхати! – відрізала Аліна. – Іди до друзів, до мами, на вокзал. Куди завгодно! Тільки якомога далі від моєї квартири!

– Аліно, ти з глузду з’їхала? Я ж твій брат!

– Двоюрідний, – поправила вона. – І це нічого не змінює, бо я більше не можу так жити. Збирай сумки та вали, у тебе на збори пів години!

Кирило спробував щось сказати, але Аліна пройшла повз нього на кухню. Він постояв, потім пройшов до своєї кімнати.

Аліна чула, як він відчиняє шафу, жбурляє щось у сумку, бурмоче прокляття собі під ніс. За двадцять хвилин він вийшов у коридор із двома баулами.

Вхідні двері грюкнули. Телефон задзвонив майже одразу.

– Аліно, що ти твориш?! – верещала в слухавку тітка Тома. – Кирило мені щойно подзвонив, сказав, ти його вигнала!

– Вигнала, – підтвердила Аліна. – І правильно зробила!

– Як ти могла? Він же твій двоюрідний брат!

– Квартира моя, – відрізала Аліна. – І утримувати своїм коштом дорослого мужика, який навіть дякую сказати не може, я не буду!

Аліна скинула дзвінок. За хвилину зателефонувала мати.

– Ти зовсім з глузду з’їхала? – крикнула вона. – Як ти могла виставити Кирила надвір проти ночі?

– Могла, – відповіла Аліна спокійно. – І зробила. Більше не дзвони мені з цього приводу!

Аліна вимкнула телефон і озирнулася. Квартира була в повному безладі. Брудні кружки на столі, крихти на дивані, плями на килимі. Вона дістала ганчірку, відро, мийний засіб, одягла навушники та ввімкнула музику.

Прибирання приносило полегшення. Аліна витирала столи, мила підлогу, прала диванні подушки та очищала квартиру. Очищала своє життя…

Як вам квартирант? Пишіть в коментарях свої думки щодо цього, ставте вподобайки!