Аліна збирала валізи. Довгоочікувана відпустка, подорож до батьків. Вона так давно мріяла відпочити від галасливого міста. Дмитро був із нею повністю згоден, тесть давно кликав на рибалку.
– Аліно, тут така справа, доведеться затриматися. Їде моя сестра. Мама щойно подзвонила. Післязавтра.
– А ти не міг сказати, що нас не буде вдома? В нас квитки на руках!
– В Ірки теж квитки, а ми поміняємо. Мама дізналася про нашу відпустку, а Ірка ж не працює, у декреті сидить. Їй розвіятись треба, відпочити.
– Відпочити із двома дітьми?! Вона відпочиватиме, а ми, точніше я, з її дітьми сидітиму? Тобі не вистачило торішньої зіпсованої відпустки, коли ти їздив, забирав її з барів, та ще й розплачувався за неї?
– Хочеш повторити? Я тоді навіть не підозрювала, що так буде. А ще за рік до того? Третє нашестя я не переживу!
– Аліна, вона ж подорослішала!
– Ти віриш у це?
– Мама з нею тоді серйозно поговорила і зараз поговорить ще раз.
– Ні! Нехай здає квитки. Ми їдемо!
– Я так не можу, це ж моя сестра!
– Значить, залишайся. Я проведу відпустку, як і планувала!
– Навіщо так, ми ж можемо поїхати згодом.
– Тоді Іра приїхала на три дні, а жила до кінця нашої відпустки. Вона й далі жила б, якби я скандал не влаштувала. Привела до будинку подруг. До нашого будинку!
– Влаштували посиденьки, а її діти тим часом зіпсували всю мою косметику! А ще помадою намагалися малювати вуса коту у телевізорі.
– Кіт стрибає, бігає, а вони… Пам’ятаєш? Якби я була тоді вдома, то нікого б не пустила, а вона вибрала момент, коли я пішла в перукарню. Більше я на це не піду!
– Це ж діти!
– Стежити треба за дітьми, і стежити повинна мати!
– Ти все кажеш правильно, але мама дуже просила. Діти підросли, сестра взялася за розум.
– Цікаво, де вона цей розум здобула, якщо його не було? Купила? Де такі ексклюзивні товари продають?
– Аліно, це вже грубо і не можна так поводитися, вона ж мені сестра!
– Дивуюсь! Ви такі різні! Вас не переплутали у лікарні? Тебе, мабуть, народ ила інша мама.
– Аліно! У нас одна мати, просто Іра дівчина.
– І-і-і…?
– Аліно, давай спокійно поговоримо. Припини вже збирати наші речі. Можеш їхати сама, я приїду пізніше. Думаєш, я не хочу до твоїх. Я на цю відпустку теж чекав.
– Залишаєшся? Добре.
– Ось і домовились. Тільки допоможи мені купити продукти й щось приготувати, вони ж з дороги. А потім я сам все вигадаю. І ключі свої залиш, треба Ірі їх на якийсь час дати.
– Ключі? – Аліна замислилась. – Добре. Коли вона приїжджає?
– Ми повинні були поїхати о дванадцятій сорок п’ять, а в Іри потяг о чотирнадцятій.
– Встигли б.
– Аліно, може передумаєш? Як я тут без тебе? Раптом племінники зіпсують знову щось?
– Нічого не зіпсують, вони ж підросли, Іра взялася за розум! Ти ж сам мені казав! Ой… Я забула купити води в дорогу. Збігай, будь ласка, в магазин, бо сьогодні така спека.
– Три години в автобусі я не витримаю. І ще купи в аптеці пігулки проти нудоти. Я забула, як вони називаються, але ти спитай. Бери найкращі.
– Я не встигну тебе проводити на автобус.
– Не страшно, я сама дістануся. Тільки купи води та пігулки.
Дмитро пішов за покупками, а Аліна зі своєю невеликою валізою, швидко вибігла до таксі, і поїхала на автостанцію. Дівчина сіла у міжміський автобус, за п’ять хвилин до відправлення. Пігулки їй були не потрібні, а вода була в сумочці.
– Панночка, ви така радісна, – сказав дідусь, що сів поруч. – Напевно до коханого їдете.
– Ні, до батьків.
– Батьків треба відвідувати. Молодець.
Аліна написала повідомлення чоловікові та відключила телефон.
…Тим часом Дмитро купив воду з пігулками та стояв біля дверей квартири. Ключів не було, дружини вдома не було, її телефон не відповідав. Було лише повідомлення.
– Дмитре, – вийшла сусідка навпроти, – ти валізу коли забереш? Аліна твоя веліла передати тобі з рук в руки. І записку ще.
– Валіза?
Дмитро перечитав повідомлення. Так! Було там і про валізу. Він згадав про сестру та побіг на вокзал. До прибуття потягу залишалося п’ятнадцять хвилин. А куди їх везти?
Квартиру не відчиниш, господиня Аліна, а Дмитро зареєстрований у матері. Їх усе завжди влаштовувало. Діма дістав із кишені записку, яку сунула йому в руки сусідка. Це був перелік готелів.
Довелося виправдовуватись перед сестрою. Діти просили їсти, а значить, треба шукати кафе. Ірина не очікувала такого прийому.
У всьому звинувачувала дружину брата, і навіть намагалася їй зателефонувати, але відповіді не було.
– Я сплатив готель на два дні, далі сама.
– А де ти будеш?
– Для мене знімати готель дорого, я поїду в село. Якби не ти, то я вже був би там.
– Егоїсти! Особливо твоя Аліна. Гостей треба приймати, а вони втікають. Зараз я зателефоную мамі, вас треба поставити на місце. Я відпочивати приїхала!
– Відпочивай, а мені час.
Дмитро пішов. Йому треба заїхати за валізою до сусідки, а найближчий автобус лише вранці. Попереду ніч. А що робити? Вибору не лишилося.
Жити в готелі та розважати сім’ю сестри він не хотів. Ключа від квартири не було. Він хотів на рибалку з тестем, тещиних пирогів і швидше обійняти дружину.
Як і передбачала Аліна, Дмитро приїхав першим автобусом. Вони чудово провели відпустку, якщо не брати до уваги дзвінків від родичів Дмитра.
– Ти мала рацію. Моя сестра не змінилася.
– Щось сталося?
– Мама спочатку нас звинувачувала, а потім на неї скаржитися почала, на дітей. Сподіваюся, у нас не такі діти будуть.
– Будуть. Незабаром будуть.
– Ти хочеш сказати…
– Так.
Дмитро підбіг до дружини, схопив її в оберемок і радісно закружляв. Тепер, нарешті, їхнє щастя було повним.
Чоловік ще довго згадував про витівку дружини, навіть тестю та тещі розповів, яка в них спритна та вигадлива донька. Було над чим пореготати…
А вам як витівка Аліни? Схвалюєте її, чи засуджуєте? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки! Підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові, цікаві публікації!
