– Алла, ти що твориш, він же одружений? – Мама округлила очі. – У чужу родину лізеш?
– Мамо, ну ти ж нічого не знаєш, навіщо робити поспішні висновки? І взагалі, дітей у них немає, хоч вони вже багато років одружені, ну яка це родина?
– Він каже, що вони давно чужі люди. А дружина взагалі його матір зібралася в пансіонат здати, та у них там таке діється!
– Він тобі розповідає, а ти й вуха розвісила, нічому тебе життя не вчить! Видно так і будеш зі своїми комп’ютерами замість сім’ї та дітей сидіти, – Тамара Василівна сумно похитала головою, й рукою махнула.
– Вчила я тебе вчила, що на чужому горі щастя не збудуєш, а ти!
Алла спочатку хотіла заперечити, але зрозуміла, що марно. У мами свої погляди. А їй самій уже тридцять вісім, хоч і виглядає молодо.
Коли у них на роботі з’явився Леонід Сергійович, Алла вирішила, що він теж молодший. Але виявилися вони ровесники, просто Льоня виглядає молодшим за свої роки, як і вона.
Вони швидко здружилися, обидва системні адміністратори в організації. Роботу свою обожнюють і спільна тема для розмов у них була одразу.
Потім якось само собою перейшло і на особисте.
– А ти заміжня? – між іншим спитав Льоня.
– Ні! – засміялася Алла
– А що так?
– Не бере ніхто.
– Та гаразд! – Він опустив окуляри на кінчик носа і подивився на Аллу. – Вони всі сліпі, чи що?
– А ти одружений? – переклала тему Алла.
– Одружений, дітей немає, та й взагалі за шістнадцять років ми втомилися один від одного, – без жодного смутку повідомив Леонід.
– Так довго одружені? І що тоді не розлучилися, коли втомилися?
Леонід уважно подивився на Аллу:
– Ти не спитала, чому немає дітей?
– Ну про це ніяково питати.
– Нормальне питання, ми ж друзі. А в цьому вся суть. Не розлучилися тому, що жалів її. Галка нічого мені не сказавши, позбавилася малюка, коли ми одружилися.
– А потім два вики дні на тому самому терміні було. Мати моя, як дізналася, ляпнула, що напевно не від мене перший був, от і позбулася.
– Тому вони з Галею все життя у сварках було. А зараз у матері з головою не дуже. Так Галина надумала її в притулок здати.
– Всі вуха мені продзижчала, видно й справді давно треба було розлучитися. Нічого нас не пов’язує.
– Прикро, звичайно, – Алла йому поспівчувала по-дружньому і вони знову перейшли на тему роботи, про залізо.
Але після цієї розмови Алла помітила, що між ними не тільки дружні стосунки. Вона нічого не змогла з собою вдіяти, з Льонею їй було добре, він їй подобався.
Скільки не переконувала себе, що це чужий чоловік, а внутрішній голос їй казав – це твій, той самий, не проґав своє щастя!
Леонід тепер часто Аллу після роботи підвозив до будинку. Вони навіть ні від кого і не ховалися. На роботі всі знали, що у їх сисадмінів – любов.
Але коли Алла мамі розповіла, хто її проводжає, та звісно обурилася:
– Він ніколи не розлучиться, а ти не лізь!
Того ж дня Леонід стурбовано повідомив Аллі:
– Ти уявляєш, Галя закотила істерику! Вона вважає, що це моя мама у всьому винна, життя нам не дає. Ось і гне свою лінію, що треба її в пансіонат відправити.
– Нехай їй голову полікують. А нам, вважає вона, треба дитину всиновити, тоді все налагодиться. Не знаю, як їй про нас з тобою сказати.
Алла посміхнулася, стільки різних думок промайнуло в голові.
Видно вона і справді наївна, наступила на ті ж граблі, що й ті, кого Алла колись засуджувала. Не думала, що сама опиниться у такій ситуації!
Цікаво, як довго Леонід їй мізки полоскатиме і локшину на вуха вішатиме? І де тільки нормальні мужики, чи виродилися?
– Не віриш? – Леонід на Аллу пильно подивився. – Мені реально її шкода, вона якась нещасна! Але тебе втрачати я не збираюся, тож доведеться щось вигадати.
Через тиждень Леонід радісно повідомив Аллі:
– Ну все, документи на розлучення подані, Галя від нас із мамою з’їхала. І знаєш, що дивно? У мами стало краще з головою.
Алла здивовано дивилася на Леоніда. Якщо чесно, хоч він їй дуже подобався, але такого сильного вчинку вона не чекала. Давно вже багато в чому розчарувалася.
– Ну що, системний адміністратор Алла, може, спробуємо стати щасливими? Ти вийдеш за мене заміж, як тільки я стану вільним? – Леонід намагався це говорити недбало, але Алла зрозуміла, як він хвилювався, навіть його окуляри запітніли.
– Як ти… Як тобі вдалося, вона ж не хотіла розлучення? – вирвалося в Алли.
Леонід розсміявся:
– Ти не повіриш, я від безвиході запропонував їй машину та частину своїх заощаджень і вона раптом… погодилася.
– Боявся тебе втратити й ладен був майже все віддати, аби ти була зі мною. До речі, нічого, що твій наречений не дуже багатий?
Пізніше з’ясувався ще один кумедний епізод, який повністю протверезив Леоніда. І він більше не жаліє бідну Галину.
Перед тим як з’їхати від колишнього чоловіка та свекрухи, Галина із сумним обличчям зайшла до мами Леоніда, Вікторії Федорівни попрощатися:
– Мені так шкода, Вікторіє Федорівно, що все так склалося. Можна я вам іноді дзвонитиму? Адже стільки років ми жили душа в душу!
Вікторія Федорівна навіть зворушилася, хоч це було й не зовсім так. Та ще й голова в цей день у неї паморочилася і пам’ять підводила більше, ніж зазвичай, і вона погодилася:
– Ну звісно, Галю, нехай у тебе все буде добре, звичайно дзвони!
– У мене прохання, я ж нікуди не подінусь, дайте мені у борг, я швидко віддам, – попросила Галя, і Вікторія Федорівна і в цьому не змогла їй відмовити!
Відчинила ящик комода, дістала коробочку і дала пачку, перев’язану гумочкою.
– Дякую, – зраділа Галина, і тільки її й бачили.
– Але найсмішніше, що мама переплутала, – Леонід не зміг стримати сміх. – У неї пенсія в іншій скриньці, вона її відкладає, бо вважає, що готівку треба вдома мати.
– А це виявилася пачка з банку приколів, мамі ще давно її учні дорогий подарунок подарували й жартома – ще й цю пачку. Мама завжди жарти любила.
– А Галя, коли це зрозуміла, дуже розгнівалася. Видно, вона думала, що у мами так погано з головою і вона забуде, що їй давала. А в результаті сама потрапила в халепу!
На весілля Леоніда та Алли свекруха їм зробила чудовий подарунок – перший внесок на машину. Тепер Вікторія Федорівна збирає на онука чи онучку. І голова її світла, і пам’ять більше не підводить.
З мамою Алли Вікторія Федорівна одразу потоваришувала. У них виявилося так багато спільного.
Тамара Василівна, як і вона, колишня вчителька. І теж українську мову та літературу у школі викладала. Та й вік майже однаковий.
А коли в них з’явився внук, у них стало ще більше спільного – внук Макар! Адже вони вже не сподівалися, що онуки будуть.
Тепер не молоді бабусі Аллі та Леоніду наказують:
– Хоч Макар у вас і пізня дитина, але добре б йому братика чи сестричку! Так довго ви йшли один до одного, тепер надолужувати треба! Щастя сімейне будувати.
Щасливі батьки тільки задоволено кивали, погоджуючись з усіма наказами, бо були впевнені, що все в них буде саме так…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
