– Аля, у тебе тут чужі люди шифер з даху знімають! Кажуть – господарі, – прокричала в слухавку сусідка по дачі

Телефонний дзвінок від сусідки по дачі застав Аліну в таксі на шляху з лікарні додому.

– Аля, у тебе тут чужі люди шифер з даху знімають! Кажуть – господарі, – прокричала в слухавку пенсіонерка.

Аліна попросила водія терміново розвернутися та поїхати у Гаврилівку. Вона лише дві години тому виписалася з хірургії після важкого перитоніту, і кожен рух віддавав болем.

Біля батьківської ділянки стояла чужа “Газель”. Робітники й справді знімали шифер з будинку, а гладкий чоловік у шкіряній куртці димів біля хвіртки, спостерігаючи за процесом. Аліна, тяжко спираючись на палицю, підійшла до нього впритул.

– Хто ви такі? Негайно припиніть ламати будинок! – вона перехопила палицю, намагаючись вгамувати тремтіння в руки.

Чоловік спокійно кинув недопалок під ноги й дістав телефон.

– Я новий власник, Валерій. Учора ключі забрав. Ось електронний витяг з реєстру, договір купівлі-продажу підписаний Ніною Павлівною за генеральною довіреністю. Запитання є?

Аліна витріщилася на екран чужого смартфона. У графі «продавець» справді значилося ім’я матері. Батько заповів цю дачу особисто Аліні п’ять років тому, через пристрасть дружини до марнотратства. Без дозволу власника продати будинок було неможливо!

Вона згадала день перед екстреною опер.ацією. Мати тоді примчала в палату з якимось чоловіком з папкою.

– Доню, це нотаріус, підпиши довіреність на керування речами, – метушилася вона, підсовуючи папірець прямо на лікарняну тумбочку.

– Лікарі кажуть, у тебе шансів мало, раптом що станеться, хто за квартиру платитиме комуналку?

Аліна, майже нічого не розуміла від болю та заспокійливого, тож підписала документи не дивлячись.

***

За годину таксі загальмувало біля багатоповерхівки на Оболоні. Ніна Павлівна відчинила двері в гарному настрої. Вона сліпуче посміхнулася ідеально рівною, неприродно білою керамічною щелепою.

– О, виписалася? А ми тільки на вихідні збиралися до тебе заїхати, – мати пропустила дочку в коридор, обережно потягуючи через трубочку живильний смузі.

– Ти продала татову дачу! – Аліна не стала роззуватися. – Використала мою довіреність, поки я лежала в реанімації.

Ніна Павлівна картинно сплеснула руками.

– Ой, тільки не починай цієї драми! Лікарі дали тобі десять відсотків виживання. Я була готова до всього. Кому б дісталася ця розвалюха?

– А мені потрібно було терміново зробити зуби. Імпланти зараз коштують, як крило літака. Ти з твоїми швами все одно найближчим часом не будеш порпатися на городі.

Аліна до болю стиснула ручку тростини.

– Розвалюха? Батько збудував цей будинок сам! Там була його майстерня! І які зуби коштують сорок тисяч доларів? Саме стільки давали за ділянку торік сусідам.

У цей момент із кімнати вийшов двадцятирічний брат Аліни, Кирило. Він крутив на пальці брелок від ключів із логотипом BMW. Помітивши сестру, він трохи зніяковів і сховав ключі в кишеню коротких штанів.

– Мамо, я в сервіс поїхав… О, Алінко, з видужанням, – буркнув він, намагаючись прослизнути до дверей.

Аліна перевела погляд на кишеню брата.

– Ти купила йому машину на вторговані гроші?

Ніна Павлівна схрестила руки на грудях.

– А що мені було робити? Хлопчикові треба побудувати статус, він закінчив університет, йому соромно їздити на метро!

– Твій батько завжди тільки про тебе думав. Це справедливість! Я зробила собі зуби, а решту віддала Кирюші. Ти молода, заробиш собі.

Аліна мовчки повернулася і вийшла з квартири. Наступного дня вона сиділа у кабінеті адвоката з нерухомості. Ігор, працьовитий юрист із багаторічним стажем, розклав перед нею копії документів про угоду.

– Ваша мати продала будинок Савченку, звернувшись до забудовника, – юрист постукав ручкою по витягу. – І ось що найцікавіше.

– Щоб не платити високі ціни за продаж, вони вжили заходів щодо заниженої вартості. За документами дача продана за триста тисяч гривень.

Інші тридцять із лишком тисяч доларів Савченко віддав вашій матері. Це класична процедура ухилення від податків.

– І що це мені дає? Дачі більше нема, він зніс дах.

– Ви можете анулювати все, – Ігор задоволено відкинувся на спинку крісла. – Ви підписали генеральну довіреність під час больового шоку та під дією препаратів.

– В нас на руках історія хвороби. Суд визнає довіреність не дійсною. І по закону ви повертатимете покупцю рівно ту суму, яка прописана в угоді. Триста тисяч гривень.

Аліна підвела очі на адвоката.

– А готівкові долари?

– А їх за документами немає. Савченко втрачає ці гроші. Щойно його юристи отримають позов, він зрозуміє, що у суді йому нічого не світить. І він піде за ними не до вас, а до вашої матері.

Процес запустили негайно. На майно наклали арешт, будівельні роботи на дачі припинились. Розв’язка настала у четвер пізно ввечері. У двері квартири Аліна почали судомно тарабанити.

На порозі стояла Ніна Павлівна. Її волосся було розпатлане, обличчя перекошене від жаху. Поруч переминався Кирило.

Під його лівим оком наливався масивний свіжий синець, куртка була порвана.

– Аліно, рятуй! -Мати спробувала протиснутися в коридор, але дочка жорстко виставила вперед тростину.

– Що трапилося? Імпланти тиснуть? – спокійно спитала Аліна.

– Цей твій покупець… Валерій… Він приїхав сьогодні з якимись відморозками! – Ніна Павлівна зірвалася на істеричний вереск.

– Він дізнався про суд і блокування ділянки! Вимагає повернути йому всю суму в доларах, інакше загрожував вивезти Кирила в ліс та переламати ноги!

– То поверніть. У чому проблема? Машину ж можна продати.

Кирило опустив голову і тихо пробурмотів:

– Я її в стовп усадив на Житомирській трасі. Був під мухою, страхова відмовила у виплатах. Грошей немає, Алю. Загалом, ні гривні немає!

Мати впала на коліна прямо на бетонну підлогу сходової клітки.

– Доню, благаю! Забери позов! Хай він забере цю чортову дачу. Він нас інва.лідами зробить, дівчинко!

– Я напишу розписку, я віддаватиму тобі з пенсією, ми з Кирюшею влаштуємося на три роботи! Тільки скасуй суд!

Аліна дивилася на жінку, яка ще нещодавно давала їй десять відсотків на виживання. Дивилася на брата, який розтрощив мою спадщину об бетонний стовп.

– Ви продали мене, поки я була на межі, – голос Аліни звучав тихо, але луною розносився порожнім під’їздом. – Суд поверне мені дачу. А свої фінансові проблеми із забудовником вирішуйте самі. Ви більше не моя сім’я.

Аліна зробила крок назад і з силою зачинила двері. З-за металу долинуло відчайдушне виття матері та лайка брата, але вона їх уже не слухала.

Взявши телефон, вона вибрала номер знайомого покрівельника. Їй потрібно було дізнатись розцінки на новий шифер, щоб відбудувати будинок, який будував її покійний батько. Бо це не лише стіни, – це пам’ять, яку вона не зрадить…

А як би ви вчинили на місце Аліни? Діліться своїми думками в коментарях, ставте вподобайки!