– Яка поліція? Ти зовсім розумом рушила? На рідну матір чоловіка заявляти? – Репетувала свекруха

Галина Миколаївна перехопила величезну коробку з конструктором у той момент, коли семирічний Денис тягнувся до неї руками.

Хлопчик розгублено моргнув, а бабуся, навіть не глянувши на іменинника, засунула дорогу іграшку своєму другому онуку – кудлатому Вовчику, який нетерпляче тупцював поруч.

– Тобі й так багато, обійдешся, – викарбувала свекруха, перекриваючи гул дитячого розважального центру.

– А Вовчику потрібніше. У вас батько нормально заробляє, а Інна сама тягне двох. Потрібно ділитися, ви ж одна сім’я.

Олена зробила крок уперед, засовуючи сина за свою спину. Вона готувала це свято три місяці, відкладаючи гроші із кожної зарплати на своєму.

Вовчик – племінник чоловіка, син його вічно безробітної сестри Інни – вже діловито здирав подарунковий папір із колекційного набору, який Денис просив пів року.

– Постав коробку на стіл, – рівним тоном сказала Олена, дивлячись прямо на свекруху. Пальці жінки так сильно вчепилися в спинку стільця, що побіліли кісточки, але голос не здригнувся.

Вовчик насупився і сховався за Галину Миколаївну. Та обурено сплеснула руками, ледь не змахнувши зі столу паперові стаканчики.

– Олено, ти у своєму розумі? Дитині пошкодувала шматок пластику? У Дениса он гора пакетів лежить. Ви взагалі зажерлися! Інна вчора чергову позику брала, щоб дітям купити зимове взуття, а ви тут аніматорів наймаєте!

Олена перевела погляд на чоловіка. Антон сидів за столиком для батьків, нервово смикаючи паперову серветку. Він старанно вдавав, що вивчає меню, уникаючи дивитися у бік дружини та сина.

– Антоне, – покликала Олена. – Твоя мати щойно забрала подарунок нашого сина! Ти нічого не хочеш сказати?

Чоловік кашлянув, поправив комір сорочки та видавив:

– Олено, ну правда … Давай не будемо влаштовувати сцен при сторонніх. Купимо ми Денису інший конструктор із наступної зарплати. Мама має рацію, в Інни зараз лихоліття, їй треба допомагати.

Олена мовчки підійшла до столу із подарунками. Вона методично перевірила пакети. Новий електросамокат від хресних стояв біля стіни. Книжки, настільні ігри – на місці. Але всередині подарункового паперового пакета не вистачало головного.

– Де конверт від моїх батьків? – спитала вона, дивлячись на чоловіка. – Мама передала п’ятсот доларів готівкою на оплату річної секції з робототехніки. Конверт лежав на дні синього пакета.

Антон смикнувся. Він відкрив рота, але його випередила Галина Миколаївна. Вона самовдоволено поплескала по своїй об’ємній шкіряній сумці.

– Гроші у мене. Антон сам мені віддав їх годину тому, поки ти за тортом ходила. Інні колектори телефон обривають, їй ці гроші життєво необхідні. А на гуртки свої потім заробите, не маленькі. Я взагалі вважаю, що це дурниця.

Олена дістала смартфон із кишені джинсів. Вона не кричала, не влаштовувала істерик. Вона просто відкрила додаток банку.

– Антоне, я даю тобі одну хвилину, щоб еквівалент цих грошей повернувся мені на карту, – сказала вона.

– Ти віддав чужі гроші – ти їх компенсуєш! Інакше я зараз викликаю поліцію. Буде заява про крадіжку у громадському місці. Камери тут висять над кожним столом.

Галина Миколаївна засміялася, але сміх вийшов скрипучим та нервовим.

– Яка поліція? Ти зовсім розумом рушила? На рідну матір чоловіка заявляти? Та ми тепер взагалі під одним дахом будемо жити!

Олена завмерла. Палець зупинився над екраном телефону.

– Що означає «під одним дахом»?

Свекруха переможно випросталася.

– Інну з дітьми вчора виселили з орендованої квартири. Антон. як справжній чоловік та старший брат, погодився пустити їх до вас. У вас же двокімнатна.

– Денис переїде до вашої спальні, а Інна з хлопчиками займе дитячу. Ми з Антоном сьогодні вранці вже перевезли її сумки, доки ти сиділа на манікюрі. Тож іграшки тепер спільні, звикайте!

Аніматор у костюмі Людини-Павука, що стояв за кілька метрів від них зі святковим тортом, ніяково переступив з ноги на ногу і позадкував до барної стійки. Батьки однокласників Дениса напружено затихли.

Олена повільно прибрала телефон. Вона підійшла до Вовчика, акуратно, але сильно потягла коробку з конструктором на себе і забрала її. Хлопчик відкрив рота для крику.

– Ану тихо, – жорстко обірвала його Олена, і дитина від несподіванки затулила рота.

Вона обернулася до чоловіка.

– Ключі від квартири! На стіл! Зараз же!

– Олено, ми вдома поговоримо… – забурмотів Антон, підводячись зі стільця. – Це ж моя рідна сестра. Я не міг покинути її на вулиці. Куди їй іти?

– Ключі! На стіл! – Олена зробила крок до нього. – Ця квартира оформлена на мене за три роки до нашого знайомства. Іпотеку я закрила сама. Ти в ній ніхто!

– Твоя сестра – ніхто! Якщо за годину я приїду додому і там будуть чужі речі, я викликаю наряд та оформляю незаконне проникнення. Твоя мати піде співучасницею.

Галина Миколаївна судомно вчепилася за ручки своєї сумки.

– Ти не посмієш! Мій син там зареєстрований!

– Зареєстрований. Але права власності немає. А випишу його наступного тижня через суд, – відрізала Олена. – Антоне, гроші на карту. Час пішов.

Чоловік тремтячими руками дістав телефон. За секунду екран смартфона Олени мигнув – надійшло повідомлення про зарахування коштів.

– Переказав, – глухо сказав він, кинувши свою зв’язку ключів на стіл. – Задоволена? Залишила рідню на вулиці?

– Я залишила на вулиці паразитів! – Олена забрала ключі до кишені. – А тепер пішли геть зі свята мого сина! І Вовчика заберіть.

Вона обернулася до аніматора.

– Несіть торт. Діти, ходімо задувати свічки!

Галина Миколаївна схопила онука за руку і, обурюючись, попрямувала до виходу. Антон поплентався за нею, дивлячись у підлогу. За дві години Олена повернулася додому із сином.

У передпокої справді нагромаджувалися п’ять величезних сумок і пару пакетів із взуттям. Олена не стала дзвонити до чоловіка. Вона просто витягла чужі баули на сходовий майданчик, зачинила двері та викликала майстра із заміни замків.

Увечері телефон розривався від пропущених дзвінків та гнівних повідомлень Антона:

– Ти зруйнувала нашу сім’ю через шматок пластику та папірців. Я поживу у мами. Подумай над своєю поведінкою, доки я не подав на розлучення!

Олена прочитала повідомлення, сидячи на кухні за чашкою чаю, що охолов. Вона зробила скриншот погрози, переслала її своєму юристу та додала:

– Готуйте документи на розлучення. Квартира моя, аліменти стягуватимемо офіційно.

За стіною спокійно спав Денис, обіймаючи зібраний піратський корабель із нового конструктора. Олена була занадто роздратована поведінкою чоловіка та свекрухи, щоб відчувати жаль втрати…

Як би ви вчинили на місці Олени? Чи змогли б пробачити чоловікові таке неподобство? Діліться своєю думкою у коментарях! Підтримайте автора вподобайками!