Аналізую свій шлюб і не розумію, як я прожила чотири роки під одним дахом з людиною, яка називається моїм чоловіком?

Аналізую свій шлюб і не розумію, як я прожила чотири роки під одним дахом з людиною, яка називається моїм чоловіком? Як я терпіла його постійну зміну настрою, нескінченні “хочу – не хочу”, “буду – не буду”?

Ми ж багато разів потрапляли в незручні ситуації через цю рису характеру Кості, мого, поки що, чоловіка. Скасовували зустрічі з друзями, прогулянки та інші плани, бо він останньої миті знаходив важливіші справи.

Наприклад, Костя може почати лагодити меблі, техніку, прибивати полиці. І ці заняття почекати не можуть! А як варто висловити невдоволення з цього приводу, Костя відразу починає дутися. Він ще й дуже уразливий. Навіть якщо не правий, все одно ображається.

Втім, на зустрічі з нашими батьками ці “цікаві риси” характеру Кості до останнього випадку не поширювалися. Якщо вони запрошували нас у гості, Костя ніколи не відмовлявся від таких візитів.

До того ж мене дуже підкуповували кулінарні таланти чоловіка, його любов до чистоти, галантність. Рідко зустрінеш чоловіка, готового ділити на рівних побутову вахту та дарувати другій половині турботу та залицяння не лише під час цукерково-букетного періоду.

Заради цього я була готова миритись з його недоліками, хоч часом це було дуже нелегко. Але днями чаша мого терпіння не просто переповнилася, а розлетілася на мільйон уламків. І дивовижні страви чоловіка разом з його ввічливістю втратили для мене колишнє значення.

Річ у тому, що мої батьки цього разу вирішили відзначити річницю свого весілля у ресторані та покликати туди всіх родичів.

“Як-не-як 35 років разом! Майже ювілей!” – так пояснили вони своє рішення.

Зрозуміло, були запрошені й ми з Костею, про що я йому сказала відразу після маминого дзвінка. Чоловік, як і у всіх випадках, пов’язаних з візитами до рідних, погодився і навіть дістав свій костюм, щоб привести до ладу його. Хоча до річниці був ще цілий тиждень.

Але у призначений день Кості потрапила під хвіст господарська віжка. Йому захотілося будь-що повернути колишній вигляд старому журнальному столику, який до цього багато років припадав пилом на балконі.

Тому ще вранці чоловік сказав, що я можу вчинити на власний розсуд, а особисто він нікуди не йде. У той момент у мене ніби земля пішла з-під ніг. Він ніколи не пропускав зустрічі з нашими рідними.

До того ж тут йшлося не про звичайні домашні посиденьки, а ресторан, де кількість страв і місць розрахована строго за кількістю гостей! Звичайно, батьки на моє прохання могли передомовитися з адміністрацією закладу.

Тільки я зовсім не хотіла завдавати їм незручностей, тим більше у їхнє свято! Добре, якщо чоловік відмовився з поважної причини, наприклад, через хворобу чи проблеми на роботі.

Але ж він сплутав усі карти через якесь блаженство! Я поцікавилася у Кості, чому він затіяв ремонт столу саме в той день, коли нас покликали в ресторан? Це можна зробити в будь-який інший час, не змушуючи мене червоніти перед рідними. Вони ж чекали, що ми прийдемо вдвох!

До того ж у ресторан були запрошені й свекри, бо вони дуже дружні з моїми батьками. Дивна картина вимальовується! Свекри є, а їхнього сина немає.

А чоловік відповів: “Якщо я не полагоджу столик зараз, я цього не зроблю ніколи! І він згниє на балконі”

Ось тільки цей безглуздий стіл потрібний нам як козі баян. Ми чудово всі ці роки обходилися без цієї старості, яку залишили нам колишні власники квартири.

Проте Костя уперся рогом. Таке добро точно стане в нагоді в господарстві, тому пропадати не повинно. А те, що він своєю поведінкою підводить мене та рідних, це нічого?

Чоловік сказав, що він вже все вирішив, і мені так чи інакше доведеться йти одній. Я набрала мамин номер, ось тільки сама пояснюватися не збиралася, а хотіла передати слухавку Кості. Чому нісенітницею страждає він, а віддуватися повинна я?!

Але цей хитрий жук почав тікати від мене, жестами показуючи, що я “ку-ку” і шепочучи, що нічого не пояснюватиме. Довелося вигадувати на ходу відмовку про терміновий виклик Кості на роботу, щоб не образити маму, а заразом і тата.

Тому що для них подібні фокуси за межею добра та зла. За тоном мами, мені стало ясно, що вона мені не особливо повірила. Не знаю, як я не провалилася крізь землю від сорому!

Коли я абияк переконала маму, що в нас із чоловіком все добре і поклала слухавку, то виявила, що Костя вже образився. Це було видно по його надутих губах і насуплених бровах. Ось тільки через що?

У відповідь на моє запитання чоловік буркнув, що я мало не виставила його ідіотом перед усією ріднею, коли намагалася змусити його порозумітися. І своїми діями я принизила його гідність!

Це я повинна ображатись, якщо вже на те пішло! Тому що не я влаштувала цю ремонтну гойдалку. Після моїх слів чоловік мовчки пішов до іншої кімнати, не забувши при цьому грюкнути дверима.

Я, всупереч своїй традиції, не стала намагатися його розговорити. Саме тоді я усвідомила, що більше не хочу мати з цією людиною нічого спільного, настільки набридли його раптові господарські пориви в самий невідповідний момент та урочисті образи.

Мені вже самій не хотілося йти на річницю весілля батьків, бо святковий настрій повністю зник. Але я не хотіла опускатися до Кості та все-таки зробила так, як планувала спочатку. Все свято мені було ніяково!

То мої, то Костини батьки періодично запитували, чи в нас з ним точно все гаразд. Мабуть, моя напруга надто впадала у вічі. Однак я, не бажаючи псувати настрій ще й рідним, продовжувала брехати, що причин для занепокоєння немає.

Хочеться мені того чи ні, але скоро мені доведеться сказати рідним гірку правду: у наших стосунках велика криза. І я впевнена, що пережити нам її не судилося. Адже Костя провини так і не визнав. Та й дістали його дитячі витівки. З такою людиною, яка може підставити тебе у будь-яку мить не хочеться планувати дітей та зустріти старість.

You cannot copy content of this page