Анатолій розповів про свою історію реінкарнації у реальному часі… Тепер він живе у чужому тілі

Моя історія здасться Вам неправдоподібною. Але вона реальний факт, що трапився 5 років тому. Моє особисте життя полетіло під укіс, коли після автомобільної катастрофи я залишився без ніг. Мені не довелося просити подаяння в інвалідному візку біля магазинів, тому що вмів так-сяк заробляти собі на хліб в інтернеті. Плюс ще й пенсія.

Однак таке сумне існування дуже швидко дістало мене, і одного разу я наковтався таблеток, коли був удома один. Я не пам’ятаю того, як відключився, але пам’ятаю, як вилетів з тіла під стелю. Мене кружляло під нею, як листок дерева на ураганному вітрі. Було страшно. І це довго не закінчувалося. А потім я раптом відчув, що зможу проникнути через дах наверх.

Я впритул наблизився до неї і став вільно пробиватися крізь неї. І ось так я опинився над нашим домом.Однако моя душа зовсім не відчула того блаженства, про який пишуть люди, які відчули досвід клінічної смерті.

Я швидше відчув себе школярем, що втік з уроків. Але що сталося, те вже сталося. Я побачив в небі воронку і зрозумів, що це і є врата на Той Світ. Але ось тільки піднятися я до неї не зміг. У мене просто не виходило злетіти вище певної позначки.

І тут я згадав легенди про душі самогубців. Щось внутрішньо мені підказувало, що ще не пізно і можна спробувати повернутися в своє покалічене тіло. Може бути, в ньому ще й билося ледь помітно серце.

Але садити самого себе заново на ланцюг бажання не було. І тому я просто полетів світ за очі. Я бачив, як одну душу затягнуло в піднебесну воронку. Її чекали Там, а ось мені залишалося лише мріяти про теплий прийом, якого вже не буде. І ось коли я пролітав над міським моргом, мені раптом прийшла в голову думка подивитися на тіла мерців.

Я проник крізь його дах і став заглядати в холодильні камери. Хоч в них і було темно, але бачив я все ясно і чітко. І навіть спробував зробити одну божевільну річ-вселитися в одного небіжчика. Але не тут-то було.

Я проник в його тіло-і все. Я вже подумав залишити це безглузде заняття, але раптом чомусь звернув увагу на саму крайню нижню камеру. І вирішив наостанок перевірити її. У ній я впізнав тіло мого колишнього однокласника Віті Алексєєва. На відміну від інших в ньому відчувалася якась інша енергетика. Тепла, немов залишки диму від погашеного багаття. І я вирішив ще раз спробувати заволодіти чужим тілом.

І … Спочатку з великими труднощами, як ніби піднімав з землі важкий камінь, мені вдалося смикнути правою рукою, потім точно так же я зумів поворухнути лівої. А потім я немов заснув. А прокинувся в темряві і холоді.

Спочатку я навіть не зрозумів, де я і що сталося, але потім згадав все і став бити ногами в двері камери. Не відразу, але прибігли двоє санітарів і відкрили її. Я крикнув їм: “Допоможіть! Я живий!”.

Мене витягли назовні. Обидва хлопця були самі налякані такою подією. Один побіг за лікарем, а інший повів в якийсь кабінет. Мене запитали, як мене звуть, і я відповів, що Віктор Олександрович Алексєєв. Хоча по батькові вигадав на ходу.

Мені спішно викликали “Швидку допомогу” і відвезли в лікарню. По дорозі в неї я зрозумів, що тепер доведеться прикриватися виниклим приступом глибокої амнезії.

Моїм новим “рідним” дуже швидко повідомили радісну новину. А мені ось довелося вживатися в нову роль. Для себе я вирішив, що при першій же нагоді втечу подалі від них всіх. Але ось до цих пір у мене не виходить продумати цей хід. Куди мені йти? Звичайно, “глибока амнезія” рятувала мене, але я все одно не можу жити життям іншої людини, хоча і намагаюся зображати з себе рідну людину.

А іноді я приходжу на подвір’я свого колишнього будинку. Кот Мурзик так само все бігає по ньому, і бабуся Свєта з останнього під’їзду стукає по асфальту ключкою. Для того, щоб повернутися назад до своєї сім’ї, мені потрібно лише піднятися на третій поверх і подзвонити в квартиру. Але ніхто мене в ній не впізнає і на поріг не пустить. Тому я лише посиджу півгодинки на лавочці і йду до чужого вогнища. Мій висновок тепер тільки один: не варто кликати до себе смерть завчасно. Вона не позбавить від мук і страждань …

Related Post

Ой дівчата, ніколи не знайомтеся з хлопцями вночі… Заявляю вам з повною відповідальністю…Ой дівчата, ніколи не знайомтеся з хлопцями вночі… Заявляю вам з повною відповідальністю…

Мені тоді було близько десь 23-24. Я була юна і вродлива. У короткій спідниці і модній дорогій куртці я стояла і курила на зупинці, чекала автобус і нудьгуючим поглядом розглядала

Стефані була найгарнішою в універі, але підкрорив її звичайний незнайомець на вулиціСтефані була найгарнішою в універі, але підкрорив її звичайний незнайомець на вулиці

В одному невеликому районному містечку жила дуже мила, добра і симпатична дівчина Стефанія. Вона працювала в музичній школі викладачем по класу фортепіано і вчилася на заочному відділенні в педагогічному університеті

Сусід Олексій попросився до мене переночувати, бо в його квартирі коїлося страшнеСусід Олексій попросився до мене переночувати, бо в його квартирі коїлося страшне

Це сталося в травні чи 2000-го, чи то 2001 го. Загалом, повертаюся я вже після опівночі додому. Злегка “на рогах”, так як весь вечір ми нашої дружною компанією пили пиво

facebook