Анатолій розповів про свою історію реінкарнації у реальному часі… Тепер він живе у чужому тілі

Моя історія здасться Вам неправдоподібною. Але вона реальний факт, що трапився 5 років тому. Моє особисте життя полетіло під укіс, коли після автомобільної катастрофи я залишився без ніг. Мені не довелося просити подаяння в інвалідному візку біля магазинів, тому що вмів так-сяк заробляти собі на хліб в інтернеті. Плюс ще й пенсія.

Однак таке сумне існування дуже швидко дістало мене, і одного разу я наковтався таблеток, коли був удома один. Я не пам’ятаю того, як відключився, але пам’ятаю, як вилетів з тіла під стелю. Мене кружляло під нею, як листок дерева на ураганному вітрі. Було страшно. І це довго не закінчувалося. А потім я раптом відчув, що зможу проникнути через дах наверх.

Я впритул наблизився до неї і став вільно пробиватися крізь неї. І ось так я опинився над нашим домом.Однако моя душа зовсім не відчула того блаженства, про який пишуть люди, які відчули досвід клінічної смерті.

Я швидше відчув себе школярем, що втік з уроків. Але що сталося, те вже сталося. Я побачив в небі воронку і зрозумів, що це і є врата на Той Світ. Але ось тільки піднятися я до неї не зміг. У мене просто не виходило злетіти вище певної позначки.

І тут я згадав легенди про душі самогубців. Щось внутрішньо мені підказувало, що ще не пізно і можна спробувати повернутися в своє покалічене тіло. Може бути, в ньому ще й билося ледь помітно серце.

Але садити самого себе заново на ланцюг бажання не було. І тому я просто полетів світ за очі. Я бачив, як одну душу затягнуло в піднебесну воронку. Її чекали Там, а ось мені залишалося лише мріяти про теплий прийом, якого вже не буде. І ось коли я пролітав над міським моргом, мені раптом прийшла в голову думка подивитися на тіла мерців.

Я проник крізь його дах і став заглядати в холодильні камери. Хоч в них і було темно, але бачив я все ясно і чітко. І навіть спробував зробити одну божевільну річ-вселитися в одного небіжчика. Але не тут-то було.

Я проник в його тіло-і все. Я вже подумав залишити це безглузде заняття, але раптом чомусь звернув увагу на саму крайню нижню камеру. І вирішив наостанок перевірити її. У ній я впізнав тіло мого колишнього однокласника Віті Алексєєва. На відміну від інших в ньому відчувалася якась інша енергетика. Тепла, немов залишки диму від погашеного багаття. І я вирішив ще раз спробувати заволодіти чужим тілом.

І … Спочатку з великими труднощами, як ніби піднімав з землі важкий камінь, мені вдалося смикнути правою рукою, потім точно так же я зумів поворухнути лівої. А потім я немов заснув. А прокинувся в темряві і холоді.

Спочатку я навіть не зрозумів, де я і що сталося, але потім згадав все і став бити ногами в двері камери. Не відразу, але прибігли двоє санітарів і відкрили її. Я крикнув їм: “Допоможіть! Я живий!”.

Мене витягли назовні. Обидва хлопця були самі налякані такою подією. Один побіг за лікарем, а інший повів в якийсь кабінет. Мене запитали, як мене звуть, і я відповів, що Віктор Олександрович Алексєєв. Хоча по батькові вигадав на ходу.

Мені спішно викликали “Швидку допомогу” і відвезли в лікарню. По дорозі в неї я зрозумів, що тепер доведеться прикриватися виниклим приступом глибокої амнезії.

Моїм новим “рідним” дуже швидко повідомили радісну новину. А мені ось довелося вживатися в нову роль. Для себе я вирішив, що при першій же нагоді втечу подалі від них всіх. Але ось до цих пір у мене не виходить продумати цей хід. Куди мені йти? Звичайно, “глибока амнезія” рятувала мене, але я все одно не можу жити життям іншої людини, хоча і намагаюся зображати з себе рідну людину.

А іноді я приходжу на подвір’я свого колишнього будинку. Кот Мурзик так само все бігає по ньому, і бабуся Свєта з останнього під’їзду стукає по асфальту ключкою. Для того, щоб повернутися назад до своєї сім’ї, мені потрібно лише піднятися на третій поверх і подзвонити в квартиру. Але ніхто мене в ній не впізнає і на поріг не пустить. Тому я лише посиджу півгодинки на лавочці і йду до чужого вогнища. Мій висновок тепер тільки один: не варто кликати до себе смерть завчасно. Вона не позбавить від мук і страждань …

Related Post

Троянди, які знайшла Інга, були не від її чоловіка. Ціна зради виявилася дуже великою…Троянди, які знайшла Інга, були не від її чоловіка. Ціна зради виявилася дуже великою…

Після обіду до Інги прийшов Юра з Ольгою. (це продовження другої частини історії) – Так, мама, налякала ти нас. – син з ніжністю гладив Інгу по руці. – Що ж