– Алло, Віро, привіт. Розмова є, термінова! Телефоном не можу сказати, чоловік може зайти будь-якої хвилини. Давай завтра в піцерії на розі після роботи зустрінемося!
– Привіт, Юль. Добре, давай!
Віра перебирала теми термінової розмови. Що там такого хоче розповісти подруга, цікаво…
– Дорога, я з мужиками на футбол пішов, буду пізно! – Прокричав із передпокою чоловік Віри, Олег.
– Добре, йди, пінного не хлебчи багато, бо живіт виросте!
– Не хвилюйся, я трохи.
Віра відчула запах туалетної води, якою щедро окропив себе чоловік перед виходом. Дивно, стільки років стояв флакон, він не користувався, а тут прямо надушився на футбол…
Наступного дня Віра з нетерпінням чекала вечора, щоб дізнатися, що хоче розповісти подруга. У кафе прийшла раніше Юлі, замовила каву та піцу.
– Віро, ось і я. Привіт.
– Привіт, Юлю. Ну, що там у тебе, розповідай.
– Може це не гарно з мого боку, але ми подруги, і ти маєш знати. Позавчора твій чоловік був у нас удома. Приїхав обговорити з моїм якісь справи.
Я з ними не сиділа, була у вітальні, але мені було чути, про що вони розмовляють. І ось чую, твій каже:
– Андрюхо, я вирішив “замутити” з колегою по роботі. Новенька до нас прийшла, Катя, дуже навіть нічого, сама на мене постійно зиркає.
– Олеже, у тебе ж дружина є, навіщо тобі це?
– Ой, я тебе благаю! Дружина не дізнається. А для мене це нові емоції, адреналін. Читав десь, що похід ліворуч дуже зміцнює сімейні стосунки. Адже я не збираюся Віру кидати. Вона дуже зручна дружина, готує, прибирає, тільки почуттів уже немає.
– Життя минає, а в мене жодного разу не було нікого під час шлюбу, почуваюся неповноцінним. Дружина нікуди не дінеться, але набридло вже одне й те саме… Можна подумати, ти жодного разу ні з ким той во..?
– Уяви собі ні. Я люблю Юльку, навіщо мені хтось?
– Ну й дарма. Знаєш, це так надихає… Хочеться мати гарний вигляд, треба гардероб переглянути… Катя молодша на десять років, енергія б’є ключем, така модна вся, просунута, почуваюся з нею молодим.
– Слухай, а якщо твоя Віра теж почне емоції на боці шукати, тобі це сподобається?
– Віра?! Ти що! Вона на таке не здатна. Вона мене любить, та й взагалі, вона не така… Та й хто на неї клюне, їй сорок, вигляд має добрий, звичайно, але… Коротше, це неможливо! Навіщо мені така дружина буде потрібна? З рогами ходити я не згоден!
– Ха, ну й логіка! Тобі можна, а їй не можна? Вона ж ходитиме з рогами?
– Слухай, ну чого ти причепився? Ось заведи собі подругу, тоді зрозумієш, про що я… Сімейне життя перетворилося на болото, хочеться свята для душі та тіла!
– Ось слово в слово передала тобі розмову наших мужиків, Віро. Ти повинна знати, що надумав твій благовірний!
Віра була збентежена від почутого. Її Олежик зібрався пуститись у всі тяжкі… Вона йому набридла. У сорок.
Катя молода, енергійна. Не те, що вона, – стара калоша. Як же прикро таке чути… Хіба це старість? Чудовий вік для жінки!
– Юлю, ти правильно зробила, що розповіла. Я повинна знати, і бути готова. Не чекала я цього від тихоні Олега. На вигляд він не справляє враження, що йому потрібен зв’язок на боці, начебто все в нас добре.
– Але це я так гадала. А йому нудно стало. Якщо надумав, значить справа часу. І ще він так свято вірить, що я на таке не здатна… Так і було. До сьогоднішнього дня. Ну я йому влаштую…
– Віро, ти тільки мене не видавай, адже вони не знають, що я все чула… Що робитимеш?
– Ще не знаю. Але вигадаю. Внесу в наше сімейне “болото” життя та вогню!
Віра зайшла в крамницю жіночої білизни та купила гарний комплект з червоного мережива.
Прийшовши додому, приготувала вечерю, сходила в душ. Потім зробила яскравий макіяж, одягла новий мереживний комплект, який дуже їй личив. Довге чорне волосся, смаглява шкіра, червоний колір красиво виглядав.
А ось і чоловік прийшов. Побачивши дружину в такому вигляді, здивовано промовив:
– Вірочко, це для мене?
– Що для тебе, Олеже? Я купила нову білизну, макіяж вирішила інакше робити.
– Просто на тебе це не схоже… А ти нічого така…
– Я знаю. Я цілком собі нічого… До речі, я зараз іду. У мене зустріч із колегою з приводу проєкту. Вечерю приготувала, їж без мене.
– З яким колегою? Я не зрозумів…
– У нас новий співробітник, ми з ним повинні працювати над новим проєктом, я тобі говорила начебто… На роботі вічно ніколи, вирішили ось у кафе зустрітися і все обговорити.
– І ти вирішила нову білизну купити для такого випадку? Щось раніше ти не купувала такого… Віра, що відбувається? У тебе роман із ним?!
– Ой, я тебе благаю! Який роман! Я ж заміжня! Просто захотілося оновити білизну, адже я ще молода, коли, якщо не зараз?
– І що? Коли це комусь заважало, що одружена?!
– Не вигадуй! Нема в мене з ним нічого! Він молодший на сім років, і начебто одружений. У нас суто ділові відносини!
Все, я пішла!
Віра вискочила з квартири. Олег щось кричав услід. Їй чомусь стало смішно. Обличчя у чоловіка було дуже здивоване. Ну нічого, нехай побіситься.
Зайшла в кафе, замовила салат та тістечко. За пів години почав надзвонювати Олег.
– Віро, ну що там? Коли ти додому?
– Ще трохи лишилося, скоро буду. А що сталося?
– Нічого не сталося. Мені не спокійно.
– Іди до друзів сходи, розвійся…
– Та не хочу я нікуди йти. Давай я за тобою заїду, нема чого на таксі їздити…
– Дякую, але мене колега довезе…
– Ще чого! У тебе є чоловік! Називай адресу, скоро буду!
Віра продиктувала адресу. Через п’ятнадцять хвилин Олег увірвався в кафе, шукаючи її очима.
– І де твій колега?
– Пішов уже, ми закінчили. Ну що, додому?
– Ви пили?
– Пили каву. А що?
– Та нічого! Я звівся весь! Не подобається це мені! Спочатку в кафе, потім у готель підете… Ти ж недарма в червону білизну вбралася! Мабуть, подобаєшся йому?
– Олеже, заспокойся, на нас люди вже дивляться! Поїхали додому!
Олег невдоволено бубонів на неї кілька днів. Став брати її телефон, ніби як глянути щось, а сам перевіряв її соцмережі та чати. Винюхував щось.
Вірі було дуже смішно. Переживає, значить, ще любить, і не все втрачено. Принаймні трохи внесла різноманітність, пожвавила сімейне життя. Може, схаменеться…
Якось увечері в Олега скрутило живіт, засів у туалеті. Його телефон лежав на столику. Пролунав звук повідомлення. Віра взяла телефон і побачила, що надійшло в месенджер повідомлення від якогось Віті.
Вона відчинила його. А там… “Коханий, ну я на місці, чекаю на тебе. Винайняла 137 номер у готелі “Альянс”. Ігристе не забудь.”
Віру ніби облили холодною водою. Зрозуміло, що не Вітя це писав… Аватарки не було. Віра сфотографувала повідомлення на свій телефон. Про всяк випадок. І перегорнула чат, де “голубки” мило спілкувалися, домовлялися про зустрічі.
Зазвичай Олег не розлучався з телефоном, а тут такий конфуз вийшов…
Вона відповіла “Віті” :
– Зараз приїду, кохана, чекай…
Забрала телефон чоловіка, швидко одяглася та вийшла надвір. Викликала таксі та поїхала за адресою, вказаною у повідомленні.
Підійнялася на потрібний поверх і постукала в номер 137. Двері виявилися відчиненими. Віра зайшла.
– Котик, та й швидко ж ти…
З кімнати вийшла гарна молода дівчина в короткому халатику.
– Ой, а ви хто?
– А я дружина котика. Він не зміг приїхати. Пронос напав, з туалету не вилазить. Попросив мене приїхати вибачитись. Як ніяково вийшло…
– Ви Віра? Олег казав, що ви зраджуєте йому з колегою. Дуже обурювався.
– А чого обурюватись? Він же з вами ось зустрічається, і нічого, совість не мучить. Скажіть, а що ще Олег казав? Він одружитися обіцяє?
– Олег сказав, що скоро розлучиться, і ми будемо разом. Нам поки що жити нема де. Я з батьками мешкаю, у мене не варіант. Квартиру винайматимемо, напевно. Якщо ви все знаєте тепер, справа швидше піде…
– Звісно, швидше. Я сама подам на розлучення. Пропоную поїхати зі мною, допоможете котикові речі зібрати. Чого чекати?
– Ой, добре, я зараз тільки одягнуся… Віра, а ви розумна жінка, без істерик і скандалів вирішили питання… Мене Катею звуть, якщо що…
Олег дивився телевізор, коли Віра з Катею зайшли до квартири.
– Вірочко, ти куди ходила? Телефон мій не бачила? – вигукнув він з кімнати, почувши гомін.
– Я Катю привезла. Тобі вже полегшало, живіт не крутить? От і добре. Збирай речі та провалюй!
Олег злякано дивився то на Віру, то Катю.
– Що відбувається? Катю, ти звідки тут? Віра, все не так, як ти вважаєш, ми просто колеги…
– Котику, а куди ми поїдемо? У готелі номер знімемо поки що?
– Та почекай ти… Дай із дружиною поговорити… Віро, ну що відбувається? У мене нічого серйозного, так, освіжити почуття вирішив…
– Вчені пишуть, що це корисно для чоловіка, життєвий тонус підіймається… Ну не розлучатися ж через одну незначну інтрижку…
– Олеже, підіймай свій тонус без мене. Сподіваюся, ти не обдарував мене букетом бацил… Треба перевіритись сходити… Вимітайся, та швидше. Квартиру продамо і поділимо, згідно із законом. Я не хочу бути зручною дружиною.
– У такому разі, я нікуди не піду. Це наполовину моя квартира. Маю право тут жити. Так, я винен, загуляв.
– Але квартира наша спільна. Тож я залишаюся. І Катя зі мною. Не подобається – їдь. Чекай, поки квартиру продам і поділю гроші.
Віра розгублено дивилася на чоловіка. Оце нахабство! Але вона не поїде.
– Ну, ні. Я нікуди не поїду. Завтра на розлучення подам. І квартиру виставлю на продаж. Дітей у нас немає, тому все пройде швидко. А Катю тут не потерплю. Ми ще чоловік та дружина.
– Ой, я піду, не заважатиму вам з’ясовувати стосунки…
Катя пішла. Віра стомлено сіла на диван. І заплакала. Олег підтиснув губи, не знаючи, як вчинити. Він не виносив жіночих сліз.
– Віро, ну гаразд тобі. Взагалі – це ти винна. Ти перша загуляла із колегою. Думаєш, я такий дурень, не зрозумів? Вирішив ось помститися…
– Олег, що ти брешеш… Ти до цього ще збирався “замутити” з цією Катею. Юлька все чула, як ти розповідав Андрієві.
– Я вирішила трохи тебе позлити, купила білизну, придумала зустріч із колегою… Нерозумно все так вийшло… Не любиш ти мене, от і відповідь…
– Мабуть, так і є. Коли люблять – не зраджують. А я зробив це із задоволенням… Пробач… Напевно, нам і справді краще розлучитися… У мені ще стільки невитраченого кохання і потенціалу…
Вірі було важко прийняти цю ситуацію, було дуже прикро. Сім років сімейного життя коту під хвіст. Але, що вдієш…
Наступного дня Олег таки пішов на орендовану квартиру, він не уявляв, як буде тут перебувати до продажу квартири, вислуховувати претензії Віри.
Розлучили їх швидко. Квартиру вдало продали та купили дві однокімнатні. Віра змінила прізвище, повернула своє дівоче. Їй хотілося забути про цього чоловіка, щоб нічого не нагадувало про нього.
Невдовзі Олег попрощався з Катею, закінчилася швидко романтика. Але відразу знайшов нову молоду подругу. Одружуватися не хоче, йому й так добре. Говорить усім, що не створений для сімейного життя.
Віра продала свою квартиру та поїхала в інше місто, до мами, яка занедужала. Заміж більше не хоче. Не вірить чоловікам…
Отак можна жити з людиною і не здогадуватися, що в неї в голові. Існує думка, що якщо людина задумала піти “ліворуч”, то ніщо її не зупинить, справа часу.
І якщо сходив раз, і йому сподобалося, то й далі ходитиме. А терпіти, чи прощати – особиста справа кожного… Віра не пробачила! Як можна пробачити зраду, – в голові не вкладається?!
Можливо, хтось думає інакше? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
