Ангеліна прийшла попрощатися з Іваном…

– А давай наввипередки до гірки? – запропонував він їй, передчуваючи перемогу.
– Неа, – відмовилася вона, – Вихователька сказала не бігати. Дістанеться потім.

– Здаєшся? – Сказав він її і засміявся образливо.
– Ось ще, – фиркнула вона і рвонула з місця до гірці.

Потім вони сиділи в групі, покарані, під наглядом нянечки, дивилися у вікно як гуляють інші і ображалися одне на одного і на виховательку.

– Казала тобі – потрапить, – бурчала вона.
– Я б тебе перегнав обов’язково, – ображався він, – Ти нечесно побігла. Я не приготувався …

– А сперечаємося, я швидше тебе читаю? – запропонував він їй.
– Хахаха, – прийняла вона парі, – Ось перевірятимуть техніку читання і подивимося. Якщо я швидше – будеш мій портфель до дому і до школи тягати весь тиждень.
– А якщо я – віддаєш мені свої яблука весь тиждень! – погодився він.

Потім він сопів по дорозі з двома ранцями і бурчав:

– Ну і що! Зате ти не запам’ятовуєш, що читаєш, і пишеш повільніше. Сперечаємося? ..
– А давай пограємо, – запропонував він, – Наче б я лицар, а ти ніби дама серця.

– Дурень, – чомусь образилася вона.
– Слабо? – засміявся він, – Слабо бентежитися, побачивши мене? І дурнем не обзивати теж слабо.
– І нічого не слабо, – повелася вона, – Тоді ось що. Ти мене теж дурепою не обзивати і захищаєш.

– Само собою, – кивнув він, – А ти мені алгебру вирішуєш. Чи не лицарська ця справа.
– А ти мені твори пишеш, – захихотіла вона, – Брехати і складати – якраз лицарська справа.

А потім він виправдовувався в телефон:

– А не треба було себе як дурепа поводити. Тоді ніхто б дурепою і не назвав. Я, до речі, і вибачився відразу …
– Ти зможеш зіграти закоханого в мене? – запитала вона.

– Насилу, – єхидно відповів він, – Я тебе дуже добре знаю. А що трапилось?
– На вечірку запросили. А однією йти не хочеться. Будуть пропонувати будь-яке.

– Нуу … Я навіть не знаю, – простягнув він.
– Слабо? – Сказала вона.

– І нічого не слабо, – прийняв він пропозицію, – З тебе пачка сигар, до речі.
– За що? – не зрозуміла вона.

– Ескорт нині дорогий, – розвів руками він.

А по дорозі додому він бурчав:

– Зіграй закоханого, зіграй закоханого. А сама по пиці лупить ні за що … Закохані, між іншим, цілуватися лізуть зазвичай …
– Що це? – запитала вона.

– Кільце. Чи не очевидно хіба? – промимрив він.
– Якась нова гра затівається?

– Угу. Давай в чоловіка і дружину пограємо, – випалив він.
– Треба подумати, – кивнула вона.

– Слабо? – Сказав він.

– І нічого не слабо, – протягнула вона – А ми не загралися?
– Так розлучимося якщо що. Тільки й того, – хмикнув він.

А потім він виправдовувався:

– А звідки мені знати, як пропозиції робляться? Я ж в перший раз пропоную. Ну хочеш, ще раз спробую? Мені не слабо.

– Зіграємо в батьків? – запропонувала вона.
– Давай. У моїх або в твоїх? – погодився він.

– Дурень. У батьків власної дитини. Слабо?
– Ого як, – задумався він, – Не слабо, звичайно, але важко, мабуть …

– Здаешься? – засмутилася вона.
– Не не. Коли це я тобі здавався? Граю, звичайно, – зважився він.

– Ускладнюємо гру. Ти тепер граєш в бабусю.
– Правда? – не повірила вона.
– 3900, – кивнув він, – Пацан. Слабо тобі в бабусю зіграти?

– А ти в даному випадку будь-що граєш?
– У чоловіка бабусі, – засміявся він, – Нерозумно мені в бабусю грати.

– В дідуся. Як би ти тут не молодий, – засміялася вона, – Або слабо?
– Куди я подінуся-то …

Вона сиділа біля його ліжка і плакала:

– Здаешься? Ти здаєшся чи що? Виходиш з гри? Слабо ще пограти?
– Угу. Схоже, що так, – відповів він, – Непогано пограли, так?

– Ти програв, раз здаєшся. Зрозумів? Програв.
– Спірне твердження, – посміхнувся він і помер.