Аня була зі мною не згодна і поставила умову: “Або весілля, або я відмовляюся виходити за тебе заміж”

На свій день народження моя сестра запросила двох однокласниць. Одна з них мені сподобалася, звали її Аня. Вона була молодша за мене на три роки. Цілий вечір ми були разом, танцювали, і мені здавалося, що я знаю її вже дуже давно.

З цього дня ми почали зустрічатись майже щодня. Я познайомив її зі своїми друзями, і Аня стала частиною нашої компанії. Випадково я дізнався, що вона дуже подобається моєму другу Максиму, але він нікому про це не говорив і намагався рідше бувати з нами.

Минуло вже понад три роки, з нашої першої зустрічі, і ми з Анею вирішили одружитися. І тут уперше за весь час ми посварилися. Річ у тому, що я не хотів весілля, а хотів просто після розпису поїхати кудись відпочити і провести цей час тільки вдвох.

Але Аня була зі мною не згодна і поставила умову: “Або весілля, або я відмовляюся виходити за тебе заміж”. Мене це розлютило і образило і я, не подумавши про наслідки такого вчинку, поїхав у відпустку сам.

Весь цей час я їй не дзвонив, та й вона теж. Коли я приїхав, то отримав запрошення на весілля від Ані та Максима. Це було так несподівано, я вирішив з нею зустрітися і поговорити.

Вона прийшла і на моє запитання, відповіла, що виходить заміж за того, хто її любить та розуміє. І ось на зло їм обом я прийшов на їхнє весілля, адже Максим був моїм другом, і в мене було запрошення.

Коли я побачив Аню в білій сукні, то зрозумів чому дівчатам таке важливе весілля. Вона була дуже гарна, і я уявив собі, що якби не моя дурна впертість, то я не втратив би її назавжди, а зараз був би поруч з нею, на місці свого друга.

З весілля я пішов одразу ж, довго блукав містом і не міг забути Аню, таку кохану і вже чужу. Я зрозумів, що даремно відмовлявся з нею одружуватися, адже це дуже гарний і урочистий момент для закоханих. І що втратив її тепер уже назавжди.

У Ані з Максимом вже є донька, а я досі так і не знайшов ту дівчину, з якою мені хотілося б бути разом. Не можу забути Аню і не розумію досі, як через таку, здавалося б, дрібницю, я зміг її втратити. Іноді думаю, що, може, вона мене й не любила, раз змогла так швидко вийти заміж за іншого, а може просто на зло мені це зробила. У такому разі, чи щаслива вона?