Артем недавно сказав, що зараз не так боїться втратити мене, як раніше, але любить, почуття є, начебто навіть ревнує, коли побачив в соц мережах, що я по-дружньому спілкуюся з колегою

Зустрічаємося з хлопцем вже рік, багато всього за цей рік сталося, але я завжди відчувала його любов, теплоту.

А зараз, він ніби-то перестав мене чути. Ми бачимося 1,2 раза на тиждень, бо працюємо, вчимося. Але зараз він ніби охолов, я не чую телефоном, то чого мені хочеться (що нудьгує, любить).

Я розумію, що це неможливо постійно говорити, але заради підтримки, коли я переживаю, що ми рідко бачимося, а він тільки все в жарт переводить, мене це бісить і я починаю мозок виносити, мені навіть не зупинитися.

Я йому пояснюю, що не буду переживати, якщо він буде давати мені впевненість в наших відносинах. Навіть зустрічі не такі, як раніше обнімалися, цілувалися. А вчора просто як друзі зустрілися.

Потім коли дійшло до ліжка, він задовольнив себе, а потім не захотів.

Мене це страшенно образило, зазвичай у нас завжди спекотні зустрічі. На що він сказав, що втомився, пізно ліг.

Я все розумію, але мене лякають такі ситуації. Потім поговорили на рахунок наших сварок, істерик, домовилися не сваритися. Розлучилися, наче все добре, але щось не те. Обіймати перестав, торкатися, цілувати. Охолов?
Сьогодні зідзвонювалися, і все знову по новій, знову зливався, нібито спати хоче.

Кажу щодо зустрічі, він говорить “подивимося”. У мене підгоряє, завжди був заряджений зустрітися. Я втомилася, робити нічого не можу, з рук все валиться. Як думаєте, він охолов?

Або може криза яка? Розумію, що відштовхую своїми істериками, але нічого б не було, якби він мене чув. Що мені робити в цій ситуації, як бути?
Його я дуууже люблю, завжди метелики в животі перед нашими зустрічами, з трепетом чекаю наш телефонні розмови. Але тепла мені не вистачає, тож рідко бачимося.

Не чує, взагалі. Ще насторожує момент, що недавно він сказав, що зараз не так боїться втратити мене, як раніше, але любить, почуття є, начебто навіть ревнує, коли побачив в соц мережах, що я по-дружньому спілкуюся з колегою.

А ще лякає, що я йому потрібна для близькості, не більше Допоможіть, дуже важко, мені 20; йому 22.