Мама розповіла мені цю історію коли мені виповнилося 18 років. Отже сидим ми в сімейному колі за столом, і почали щось згадувати смішні історії з життя.
Я так насміявся, що аж живіт болить. І от, значить, дійшла черга і до мене. Я переживав, що зараз якусь маячню скажуть, а за столом і моя дівчина сиділа. І от мама розповіла.
Артему, тобто мені, тоді було 3 роки. В садочку потрібно було обов’язково запитати дозволу про те, чи можна брати ту чи іншу іграшку щоб погратися.
В садочку тиждень культури проводили, вчилися казати “дякую”, “прошу”, “будь ласка” і таке інше. Так ось, я побачив маленьку машинку, модельку, чи як їх називають. Вирішив взяти.
Одна з дівчаток викрикнула мені “Не бери, заради Господа”. Тоді я подумав що так називається та іграшка. І отже підхожу я до виховательки, і на повному серйозі кажу, Оксано Іванівно, а можна?
Вона запитує що саме. Я видаю: ” Можна мені ту іграшку, зарадиГоспода”. Вчителька звісно ж дозволила, але батьків тоді чекала серйозна розмова.
Вона подумала, що мені дома іграшок не дають, і мені так доводиться випрошувати. Мені було смішно, ще й з тієї інтонації, якою мама все це розповідала.
А от мамі з татом довелося довго пояснювати все вихователям і іншим батькам. Діти – перли. А у вас є такі історії, може і ви поділитеся?
