У нас дитячий майданчик поряд з будинком, вірніше перед самим під’їздом, і ми тут всі знаємо один одного, живемо в одному будинку. З деякими мамами ми самі в дитинстві тут грали, а потім і в школу одну ходили, тож, гуляючи з дітьми, нам є про що поговорити, при цьому за дітьми теж дивимося.
Але коли ми виходимо з дітьми на майданчик, особливо увечері, коли дітей із садків забирають, виходять посидіти на лавці бабусі, теж усі з нашого будинку. І тут починаються проблеми, майже щовечора одне й те саме: то діти дуже галасливо гуляють, то велосипедами їздять не там, де треба.
Те, що вони щойно подивилися чергову серію якогось серіалу, і обговорюють це на всю вулицю чи розповідають, як керувати державою – це нам не заважає, а діти не дають їм спокійно посидіти.
Іноді доходить до серйозного конфлікту, через те що нас вчать, як виховувати дітей, навіть ті бабусі, у яких сини невдахи і живуть з ними на їхню пенсію, ніде не працюючи, нерідко скандалячи так, що чути всім.
Дивно й те, що у багатьох є свої онуки такого ж віку, але живуть в іншому районі, і вони починають розповідати, і нам, і одна одній, що ось мої ніколи так не поводяться. Послухати їх, то їх онуки сидять на дитячому майданчику і навіть не ворушаться.
Про те, як грали їхні діти, вони взагалі забули. А я пам’ятаю, як ми стукали м’ячами під будинком, кричали і верещали, коли хлопчики нас обливали водою з бризкалки та ніхто не кричав з балкона, щоб поводилися тихіше, бо там грали майже всі з нашого будинку, а це їхні діти чи онуки.
А тепер їм заважають чужі, які, до речі, прийшли не з іншого району, а як і вони, тут живуть. Я не хочу сказати, що всі погані, але таке ставлення теж дуже дратує і часом навіть виходити з дитиною не хочеться.
