Свекруха не перестає дивувати, але остання її витівка перекреслила все, що було раніше. Вона постійно повторювала, що єдиному онуку залишить свою квартиру, а нещодавно з’ясувалося, що бабуся вже переписала квартиру. Вирішила ощасливити якусь бідну родичку, якій тільки вона може допомогти.
На нашу претензію, що навіщо було брехати, свекруха заявила, що якби вона сказала нам правду, ми б до неї їздити перестали, а їй самій без допомоги вже важко обходитися. Чоловік у сказі, син в образі, я здивована.
Свекруха стала мамою вже в пізньому віці, можна сказати “для себе”. Каже, зрозуміла, що із чоловіком у неї не складеться, а так хоч дитина буде – вже родина.
На момент появи дитини їй було тридцять шість років. Це зараз вже нікого таким віком материнства не здивуєш, а раніше це було чимось винятковим.
Жили вони небагато, зате дружно. У чоловіка про дитинство найтепліші спогади. Дивно, але у свекрухи не з’явився комплекс квочки, який часто виникає у жінок, які заводять дитину пізно і для себе. Навіть коли в його житті з’явилася я, вона не сприйняла цю новину в багнети.
Ми розписалися, коли чоловіку було двадцять п’ять, а мені двадцять три роки син зʼявився ще через рік. Ось у кому бабуся розчинилася. Вона із задоволенням з ним няньчилася, щоправда, через вік їй було важко цілий день з ним сидіти, тому більше вона до нас їздила заради свого задоволення.
Якою б нейтральною не була мати чоловіка, жити в неї ми не стали, вирішили, що хороші стосунки від цього можуть постраждати. Ми брали кредит на покупку квартири та тепер повільно з ним розплачувалися.
Вся ідилія наших зі свекрухою стосунків почала псуватися років п’ять тому. Мабуть, це якісь вікові зміни, бо вона стала примхливою, уразливою та вимогливою, чого раніше за нею не помічалося. Вона почала вимагати до себе підвищеної уваги, маніпулюючи своїм віком та здоров’ям, яке, до речі, для її віку було цілком міцним.
Минулого року нашому синові виповнилося вісімнадцять років. На його день народження бабуся оголосила, що свою квартиру подарує онуку.
Ми з чоловіком до цієї заяви поставилися спокійно. Він у мами єдиний спадкоємець, до того ж розглядати перспективу спадщини за живої людини якось дивно.
Але слова були вимовлені та почуті. На наших взаєминах зі свекрухою це ніяк не позначилося, ми продовжували спілкуватися у колишньому форматі.
Їздили до неї у гості, допомагали, привозили продукти, возили у справах, коли була така нагода. Загалом, робили все, що потрібно.
Бабуся сприймала нашу допомогу прихильно, але постійно тепер нагадувала, що вона теж не просто так все це приймає, вона ж онуку квартиру згодом залишить.
А ось це вже набило оскому, бо робили ми це не за квартиру, а тому, що вона мама чоловіку та бабуся сину, тобто рідна людина. Від нагадувань про квартиру ставало ніяково, ніби до цього ми їй у чомусь відмовляли.
Про те, що бабусина квартира за фактом бабусі вже не належить, ми довідалися випадково. Чоловік якось натрапив на платіжку за комунальні послуги, в якій його дуже зацікавило прізвище того, на кого її виписано. Прізвище та ім’я там були не його мами.
Свекруха спочатку грала в мовчанку, потім обурювалася, що син лізе в її папери, а потім таки пояснила. Виявилося, що вона вже підписала папери на свою двоюрідну племінницю.
З її мамою свекруха була дружна колись, а тепер дуже співчуває її дочці – та багатодітна мати-одиначка, якій у житті, зрозуміло, доводиться несолодко.
Ось свекруха і вирішила виявити християнське співчуття та взяти участь у долі родички. Там якийсь договір, що квартира вже за документами не бабусина, а тієї жінки, але бабуся може до кінця своїх днів нею користуватися, квартирою, в сенсі.
У всіх виникло закономірне питання – навіщо було брехати, що квартира відійде онуку. Вона ж вже точно йому не дістанеться, до чого даремно кидати слова на вітер? Відповідь свекрухи була геніальною – а щоб ви до мене їздити не перестали та допомагали далі.
Їжджу тепер до свекрухи тільки я, бо онук на бабусю образився, а чоловік просто лютує від того, що мама скоїла. Найбільше його, як я розумію, дратує, що вона навіть не порадилася з ним, хоч він їй рідний син.
Мені ж цікаво інше. Бабуся явно починає потихеньку згасати розумом. Звідси й всі ці перепади настрою, дивні слова та вчинки. І ось звідси питання – хто її доглядатиме, якщо вона впаде в маразм?
Щось я сумніваюся, що та багатодітна мати, яка стала володаркою квартири. А рідний син на неї тепер злий, онук скривджений. Чого вона досягла? Навіщо так вчинила? Якби вона просто відписала комусь квартиру, то питання інше. Але ж вона вже пообіцяла її онуку. Я не розумію, що робити в цій ситуації?
