Бабуся мені сказала, мовляв, це тебе твій ангел-хранитель зберіг, подякуй його перед сном. Я послухався свою бабусю і зробив те, що вона мені сказала. Але у мене ще залишилися питання. Хто ж тоді міг відштовхнути і вберегти мене?

Цей випадок стався зі мною у віці 8 років. Тоді був початок літа. Батьки відвезли мене до бабусі в село, де я кожен день проводив весь свій вільний час на вулиці.

Я грав з місцевими хлопцями, з якими ми разом ходили в ліс, купалися в озері, придумували всяку всячину і грали у війну – гру, до якої ми ставилися надзвичайно серйозно.

У наших руках палиці ставали справжніми автоматами, камені – гранатами, а листя замінювали нам погони. У той день до нас вирішили приєднатися старші хлопці (років десяти).

Перед початком гри ми як зазвичай поділилися на дві команди. Моя команда влаштувалася в курені за двома тополями, а інша – в неглибокому яру.

Перед яром в землі було невелике заглиблення, яке хлопці накрили зверху дошками. Під час гри я підійшов до нього, сів на коліна і почав вдивлятися в щілини, що утворилися між дошками.

Через кілька секунд я відчув, ніби мене хтось сильно смикнув за плече, і я впав на спину, а в цю ж мить з тієї шпаринки, в яку я так старанно вдивлявся, виліз ніж.

Я спочатку нічого і не зрозумів, лише потім усвідомив, наскільки все було серйозно, що я міг залишитися інвалідом через дурні витівки тих хлопчаків, що якби я не рушив, то сталося б непоправне, ніж потрапив би мені прямо в око.

Село все ж, тут всі безбашенні. Я озирнувся, але поруч нікого не виявилося. Того ж вечора, коли я вже повернувся додому, розповів бабусі все, як було.

Вона мені сказала, мовляв, це тебе твій ангел-хранитель зберіг, подякуй його перед сном.

Я послухався свою бабусю і зробив те, що вона мені сказала. Але у мене ще залишилися питання.

Хто ж тоді міг відштовхнути і вберегти мене? Або мені просто здалося, і я сам вчасно встиг відсунутися? Як би там не було, я вдячний долі, що все склалося так вдало.

You cannot copy content of this page