Знаєте, як кажуть: «Можна вивезти людину з села, а от село з людини не вивести ніколи».
Ось це найточніші слова про мою маму. І я говорю це без жодного там негативу. Просто так воно справді і є. І за кожне слово я можу відповісти особисто.
Ще будучи дитиною, пам’ятаю, ми часто їздили до моєї бабусі до села. Мама завжди наполягала на цьому, а тато закочував очі і бубонів щось крізь зуби.
Я ж не мала права голосу, тож просто мовчки погоджувалася зі своєю долею. Це зараз я розумію, що їхати до бабусі нам потрібно було якихось півтори години. У моїй уяві це був цілий день, не менше.
Спочатку треба було чекати на автобус на вокзалі. У компанії таких самих нещасних людей, які просто мовчки стояли, розклавши сумки біля ніг.
Лавок на зупинці чомусь не було. Ще я пам’ятаю добре, що коли б ми не вийшли, неодмінно треба було чекати на автобус якийсь час. Вчасно він ніколи не приїжджав.
Потім завантаження: запахи бензину, їжі, тютюну та іншого змішувалися в тісному салоні рейсового автобуса. Якщо мені щастило їхати сидячи, я всю дорогу намагалася вмоститися таким чином, щоб мені не дошкуляло сонце, що світило в обличчя. Якщо ж доводилося стояти, то стояла я на одній нозі, бо для мене через всякий городній скарб місця не вистачало.
Зате, як розквітала мама, коли ми нарешті заходили до бабусі. Вона і до курей приходила, і до гусаків. Обов’язково пригощала сусідського пса на ланцюзі. З моєю бабусею у мами були дуже добрі стосунки.
А от тато якийсь час міг навіть не заходити в будинок. Просто тинявся навколо і розглядав чужі посадки, вивчав колодязь і так далі. До своєї тещі він ішов, коли нічого іншого просто не лишалося.
Після таких подорожей батьки часто сварилися. Буває, сімейні кризи. Тато щоразу присягався, що це був останній раз, коли його нога ступала до того будинку. А мама, звичайно ж, лише підтримувала його у цьому прагненні. Щоправда, на підвищених тонах.
Батьків важко зрозуміти, коли ти дитина. Тепер я можу про щось здогадуватися. Але тоді їхні стосунки були для мене абсолютною загадкою.
Тепер же, коли їм по шістдесят років, ні в яке село їздити не треба. Бабуся вже давно відійшла в інший світ, а в її будинку влаштувався мамин брат, мій дядько з сім’єю. Здавалося б, це питання вирішено. Але ні. Вже тиждень як мама з татом посварилися, та так, що мама навіть зібрала якісь речі та пішла з дому.
Я про це дізналася лише кілька днів тому. І одразу ж приїхала до тата. На всі мої розпитування він тільки меланхолійно дивився в стелю і щось бурчав собі під ніс.
Мені вдалося з’ясувати лише те, що я в цьому не винна (ой, правда, бо я не знала); це все несерйозно, мама скоро повернеться назад; він її не шукатиме, бо вони дорослі люди.
Як ви, мабуть, здогадалися, мої підозри одразу впали на її батьківську хату. Там багато місця, тож пожити у дядька в гостях можна без проблем.
Я дзвонила мамі на мобільний і кілька разів виразно чула щебетання птахів, яке у нас у місті почути практично неможливо: тиша настає лише вночі. А птахи тим часом, як відомо, сплять.
Тепер я думаю приїхати до мами і висловити їй все, що в мене накипіло. Вона вже людина доросла. Скільки можна вдавати з себе скривджену дівчинку.
Що б там не побачив батько, він завжди залишається її чоловіком. Ну посварилися ви, так можна все обговорити, вирішити на місці. Навіщо кудись їхати? Чи це знову її любов до села прокинулась?
Мама у мене, звичайно, своєрідна людина. Але вона забуває ще й про свої бабусині обов’язки. У неї двоє онуків, яких вона дуже хотіла і прямо-таки випрошувала в мене.
Тепер що, все? Справа зроблена, і можна рвонути подалі від сім’ї? Ні, так не вийде.
У нашій розмові тато був осікся, що, мабуть, виною всьому якісь їх непорозуміння щодо іншої жінки. Але все це справи глибокої молодості. Як вони можуть вплинути на наше життя? Як би там не було, моя мама – доросла жінка.
Що було в минулому, нехай у минулому і лишається. А згадувати минуле зараз, коли вже онуків нянькувати час, це, даруйте, смішно. Такі сімейні кризи вже не за віком.
У кожного з нас є свої особисті мрії та бажання. Але життя найчастіше складається таким чином, що на деякі з них доводиться заплющувати очі. І вік тут нічого не вирішує. Я теж уже не дівчинка, але якщо треба, то кидаю все, щоб дізнатися, де знаходиться рідна мати і чому вона дозволяє собі так некрасиво поводитися.
Просто не можна продовжувати бути егоїстами і варто вже подумати про чужі почуття, а не лише про свої.
