Майже все життя прожила з мамою. Після розлучення повернулася до неї разом з дочкою. Живемо ми в селі, я працюю, де можу, але весь час відчуваю, що родичам я не потрібна, вони хочуть від мене позбутися. Тому багато разів намагалася влаштуватися на роботу в місті і з’їхати, але не вийшло. Освіти у мене немає, робота, на яку беруть, – не найкраща (техничка, посудомийка).
Сподіваюся кожен раз залишитися надовго, але скоро звільняюся і повертаюся до мами. Подруг немає, є дві сестри і брат – її діти від інших шлюбів. Я їх дуже люблю, а вони, та й мати, чекають, коли я з’їду. Я їм набридла. Коли дзвоню, дратуються. При цьому у них купа проблем. І шкода близьких, і хочеться бігти від них, будувати своє життя, але не можу піти в невідомість від звичного комфорту. Що робити? Дочка заміжня, якщо розлучиться – їй нікуди буде йти. Якщо я дам слабину і поїду від матері, залишимося без даху над головою.
Світлана, 44 роки. Порада від психолога.
Ви то йдіть, то залишаєтеся, їдете і повертаєтеся. З роботою те ж саме: ви не витримуєте і звільняєтеся. Нібито постійно між різними варіантами, ніби вас роздирають протилежні імпульси.
Ви хочете знайти відповідь на питання «що робити», але поки зовсім неясно, для чого. Схоже, з часом вам здається, що до вас ставляться вдома погано, і, можливо, від цих думок народжується бажання виїхати.
Але далі ви пишете, що «не можу піти в невідомість від звичного комфорту». Це цікаве місце, та точка, яка відображає ваш внутрішній конфлікт: виїхати не можна залишитися. Вам лише потрібно правильно поставити «кому», але це, схоже, найскладніше.
Як виникають думки, що ви їм набридли, що вони хочуть позбутися від вас, що їх дратують ваші дзвінки? На що вони реагують, на які ваші слова і дії, коли починають поводитися так, ніби ви їм не потрібні? І що значить «не потрібна»: їм все одно – чи живі ви чи ні, або їм не потрібні якісь ваші прояви (і тоді які саме)?
У чому прямо зараз полягає ваш комфорт, якщо ви тільки і думаєте про те, щоб піти? І що саме вас лякає в невідомості? Чи буде щось, що залишиться колишнім, навіть якщо ви підете? Швидше за все, так, як мінімум, родичі, дочка. Чи можете ви повернутися назад, навіть якщо зараз поїдете?
Цікаво ще, чого ви не витримуєте в роботі? Це дуже важлива частина життя, одна з провідних опор, від яких залежить самооцінка. У вашому випадку від неї ще залежить і ваша сепарація від мами: нема на що спертися, і ви повертаєтеся.
Мені здається, що вам складно втриматися на роботі, тому що ви починаєте її і себе знецінювати: «освіти немає», «робота – не найкраща». Виходить замкнуте коло: знецінюєте себе і тому йдете з роботи, немає роботи – знижується самооцінка.
Але взагалі ваше бажання працювати заслуговує на повагу. Подивіться на ситуацію з іншого боку, скажіть собі, що будь-яка праця заслуговує на повагу, ви не стаєте гірше, працюючи технічкою, а навпаки – це важка праця, але вона дозволить вам почати забезпечувати себе і жити своїм життям, життям дорослої людини. Будь-яка робота – це не вирок, з часом ви зможете її змінити на щось інше.
