Андрій крутився перед великим дзеркалом у передпокої. Темно-синя тканина дорогого костюма сиділа на ньому бездоганно.
Надя стояла трохи віддалік. Вона поправила комір своєї простої фісташкової сукні.
– Нормально все, Андрію!
– У моєму бізнесі зустрічають по одязі, – він обсмикнув манжети.
– Інвестор повинен бачити перед собою успішну людину, а не менеджера середньої ланки. Це інвестиція у наш майбутній статус!
Надя промовчала. Інвестиція коштувала двадцять тисяч гривень. І списалися ці гроші з її зарплатної картки три дні тому.
Андрій тоді довго та переконливо розповідав про тимчасові касові розриви. Згадував якісь графіки та криві прибутки. Обіцяв повернути з першої ж великої угоди.
Угоди в Андрія планувалися постійно. Та реальних грошей Надя не бачила півтора року.
– Поїхали, – коротко сказала вона.
– Таксі вже внизу. Комфорт-плюс, між іншим.
Андрій підхопив із тумбочки щільний конверт із крафтового паперу.
Вони спустилися вниз. Погода стояла похмура, асфальт блищав після ранкового дощу. Надя влаштувалася на задньому сидінні. Андрій сів поруч. Акуратно поклав крафтовий конверт на коліна.
– Могли б і бізнес-клас замовити в такий день, – пробурчав він, оглядаючи салон.
– Могли б, – погодилася Надя. – Якби ти його сплатив.
Вона дістала із сумочки телефон.
– За фактом, за цю поїздку теж спишуть із мого рахунку. Прив’язана карта, пам’ятаєш?
Андрій скривився.
– Надю, ну навіщо ти починаєш? В нас же свято. Ми створюємо осередок суспільства. А ти знову зі своїми міщанськими рахунками. Я міркую стратегічно. Мої активи зараз у роботі!
– Твої активи, – Надя спокійно подивилася на будинки, що мелькають за склом, – це студія на околиці, яку ти здаєш уже рік.
Вона давно хотіла порушити цю тему. Все якось не було слушного моменту. А сьогодні терпіння дало тріщину.
– До речі, куди йдуть гроші з оренди? Продукти купляю я. Комуналку за мою квартиру плачу я.
Андрій трохи відсунувся від неї.
– Це подушка безпеки! – Він понизив голос, зиркнувши на потилицю водія.
– Гроші повинні працювати. Я формую наш інвестиційний портфель. Ти просто не розумієш, як влаштована сучасна економіка.
Надя чудово розуміла економіку. Вона п’ятнадцять років зводила дебет із кредитом у великій логістичній компанії. Баланс Андрія не сходився.
Їй було сорок два. За плечима довге і нудне розлучення в молодості. Потім роки вибудовування кар’єри по цеглині. Квартира дісталася від бабусі, Надя вклала в неї купу сили.
Із Андрієм познайомилися на профільній виставці. Він гарно говорив. Елегантно залицявся. Переїхав до неї якось непомітно. З одним спортивним рюкзаком та грандіозними планами підкорення ринку.
– Гаразд, – Надя прибрала телефон. – Облишмо конкретику до вечора.
У холі РАЦСу було людно. Сусідні пари метушилися. Хтось сміявся, хтось виправляв зачіски. Надя та Андрій зайняли місця на жорсткому шкіряному дивані в зоні очікування.
До розпису залишалося хвилин п’ятнадцять. Андрій озирнувся, та поправив свою дорогу краватку. Потім взявся за крафтовий конверт.
– Надю, – тон у нього став неприродно діловим, – тут така справа. Нам потрібно залагодити одну формальність до реєстрації.
Надя повернула голову. Андрій витяг з конверта кілька скріплених аркушів. Посунув їх по журнальному столику ближче до неї. Зверху лягла кулькова ручка.
– Що це? – спитала вона просто.
– Шлюбна угода.
Він спробував усміхнутися. Посмішка вийшла кривою.
– Мій юрист наполіг. Сама розумієш, у мене є бізнес, ризики, зобов’язання перед партнерами.
Надя мовчки дивилася на аркуші.
– Я не хочу, – вів далі він, – щоб у разі форс-мажору мої потенційні борги лягли на твої плечі. Це турбота, Надю. Винятково турбота про твоє благополуччя.
Вона не торкнулася ручки, але взяла папери. Текст ряснів дрібним шрифтом.
Надя швидко перегорнула перші два аркуші. Розділ рахунків, відмова від претензій на прибутки партнера. Усе очікувано. Андрій захищав свої гіпотетичні мільйони.
А потім її погляд зачепився за п’ятий пункт. Вона перечитала його двічі.
– Андрію, – голос Наді став крижаним. – Поясни мені пункт п’ять крапка два.
Він задерся на дивані.
– Ну, це ж логічно! – Андрій подався вперед. – Твоя квартира стара. Труби ні до біса. Проводка ледве дихає. Нам потрібний капітальний ремонт.
– І? – Викарбувала Надя.
– Я готовий взяти на себе керування цим процесом. Знайти бригаду, купити матеріали. Це величезний ресурс!
Він говорив завченими, гладкими фразами.
– І згідно із законом, якщо в нерухомість вкладено значні спільні кошти та працю, вона суттєво збільшується в ціні.
Надя не зводила з нього очей.
– В угоді просто зафіксовано, що по завершенні ремонту квартира визнається спільно нажитим майном. П’ятдесят на п’ятдесят. Це справедливо! Ми ж родина.
Вона акуратно поклала аркуші назад на столик. У голові миттєво вишикувався весь кошторис. Пазл зійшовся.
Останні три місяці Андрій наполегливо умовляв її взяти великий споживчий кредит на ремонт. Обгрунтовував тим, що йому, як індивідуальному підприємцю з нульовою звітністю банк такі гроші не дасть. А їй, із білою зарплатою головбуха, схвалять за п’ять хвилин.
– Давай прояснимо, – Надя випростала спину.
Вона говорила тихо, але кожне слово падало, як камінь.
– Я беру кредит на своє ім’я. Плачу його зі своєї зарплати. Ти керуєш робітниками, яких я оплачую. А після цього половина моєї квартири переходить у твою власність?
– Ти пересмикуєш! – На щоках Андрія проступили червоні плями.
– Мій інтелектуальний внесок нічого не вартий? Мій час? Я оптимізую витрати на будматеріали! Я вкладаю душу!
– Душу до справи не пришиєш, – викарбувала Надя.
Андрій спробував узяти її за руку. Вона відсмикнула долоню.
– Надя, ти не розумієш сенсу інвестицій у нерухомість.
– Я розумію сенс щурництва, Андрію! – Слова вилетіли самі по собі.
– Ти півтора року живеш моїм коштом! Їси, їздиш на таксі з моєї карти. І тепер хочеш відпиляти половину єдиного житла, бо наймеш молдован клеїти шпалери?
– Підбирай вирази! – засичав він. – Я пропоную партнерство!
– Ти пропонуєш пограбування серед білого дня!
З кабінету вийшла співробітниця із планшеткою.
– Надія та Андрій? Ваша черга. Проходьте.
Андрій схопив ручку і засунув її прямо в руки Наді.
– Швидше. Підпиши ось тут, унизу. Вдома розберемося з деталями.
Надя подивилась на ручку. На Андрія, який уже підвівся з дивана. На шлюбну угоду із акуратними полями.
Вона розстебнула сумочку та дістала свій паспорт. Андрій полегшено видихнув.
– Ну, нарешті. Давай сюди.
Але Надя прибрала паспорт у внутрішню кишеню сукні. Ручку кинула поверх угоди.
– Банкет скасовується, – сказала вона і встала.
Андрій обімлів. Він завмер із простягнутою рукою.
– У сенсі скасовується? На нас же чекають! Надю, ти що влаштовуєш на порожньому місці?
– Я заощаджую свої активи! – Вона повісила сумочку на згин ліктя. – Інвестиція не справдилась. Касовий розрив виявився надто великим.
– Ти з глузду з’їхала? – озирнувся він на інших людей. – Ти мене перед людьми ганьбиш! Куди ти пішла?
– Додому, – вона зробила крок до виходу з зали очікування. – Угоду порви. Або лиши собі на згадку.
– Я на ремонт збирався вкладатися! – полетіло їй у спину. Вона не обернулася.
Минуло чотири години. Надя сиділа на пуфі в передпокої своєї квартири. Взуття вона стягнула одразу, як увійшла. Сукню міняти не стала.
У коридорі стояли три щільні пакети для будівельного сміття. Туди вмістились усі речі Андрія, – кросівки, сорочки, ноутбук, пара светрів.
У передпокої пролунали кроки. З’явився Андрій. Він був злий. Краватка з’їхала набік, комір дорогої сорочки розстебнутий.
– Ти не мала права виставляти мої речі за поріг! – Він штовхнув один із пакетів.
– Мала. Моя територія – мої правила. Забирай та йди! – Хоча, зачекай, – скидай костюм!
– Ти що, з глузду зїхала? Це ще навіщо? – Випростався він.
Надя спокійно поклала руки на коліна.
– Костюм оплачено з моєї карти. Чек у мене у банківському додатку. Коли повернеш двадцять тисяч, тоді й забереш.
Андрій задихнувся від обурення.
– Та ти скнара! Нічого я скидати не буду!
– Тоді я викликаю поліцію! – Незворушно промовила вона.
Він не домовив. Просто не знайшов потрібного бізнес-терміну.
– Скнара? – Підказала Надя. – Натомість при своїй квартирі.
Андрій стягнув костюм і кинув його на ліжко, одягнув свої речі, та схопив пакунки. Потяг їх до ліфта, брудно лаючись крізь зуби.
Надя провела його поглядом.
Увечері вона зайшла у додаток банку. Перевела решту коштів на накопичувальний рахунок. Скасувала прив’язку картки до всіх сервісів таксі.
Жити одній було набагато дешевше. І ремонт вона цілком могла потягнути сама. Без недолугих інвесторів…
Чи слушно вчинила Надія? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
