Мені 23 роки. Я лікар за освітою. Були одні стосунки, які дуже багато для мене означали, хоча за підсумком все було не так добре, як я думала, тому ми розлучилися. Понад 4 роки були разом, але з його боку ініціативи одружуватися не було, тільки в останні пару місяців. стосунки були важкі, трохи з ноткою аб’юзу.
Я довго відходила, зайнялася собою, вирішила спробувати звернутись до психолога, піти на йогу. Але думала, що закохаюся ох як нескоро, що стосунки мене лише ранять знову.
Місяць тому я вирушила до турпоходу. Познайомилася із хлопцем. Почали згодом спілкуватися. Зустрілися. Нині вже можна назвати нас парою. Я закохалась. Він мені однозначно подобається. Йому 27 років. Є середня спеціальна освіта, пов’язана із теплоходами. Є й друга, завдяки якій він працює.
Мене він приваблює: приємний у спілкуванні, товариський, знає те, чого я не знаю, черпаю нову інформацію, є схожість у нас, спортивний, активний. Я розумію, що закохалася. Говорить, що хотів би створити сім’ю. Як я розумію, для нього є проблемою його заробітна плата. Для одного досить, а для двох уже не дуже. І він здатний на більше.
Зрозуміло, це лише слова. А після минулих стосунків є трохи недовіра до світу та чоловіків. Але я хотіла б йому вірити, і вважаю, що він далеко не дурний хлопець, розумний і схожий багато в чому зі мною.
Моїм батькам за інформацією про нього він не подобається. Особливо татові. Причина, що він мені не рівний. Точніше його матеріальне становище.
Я згадую приклади людей, з якими знайома особисто, де люди працювали, виходили на новий рівень і без вищої освіти. Тато злий, каже, мовляв, тобі з ним жити. Хоч стосунки тільки починаються, у мене є напруга з цього приводу.
Я й сама прагну до розвитку, до матеріального достатку, здатності забезпечити себе та своїх дітей. Я бачу своє життя точно не в злиднях. Мої батьки впливають на мене.
Начебто контролю немає, одні поради, в яких йдеться, що головне вийти заміж за гідну людину, але не за людину, яка має маленьку зарплату. Поки що я заміж не збираюся. Але поради вже дають.
Природно потрібен час, щоб зрозуміти хлопця, подивитися на нього, його вчинки. А не кидатися у вир із головою.
- А що ж ви їсте? – поцікавився здивований тесть. - Ну, сир, йогурт, -…
Субота Віри скінчилася, навіть не встигнувши розпочатися, — зрозуміла вона десь о пів на дев’яту…
Кухонна тиша була для Діани наче ліки. Вона повільно, чашка за чашкою, витирала чистий посуд…
Ніна Іванівна прокинулася від того, що за вікном голосно каркнула ворона. Вона лежала ще кілька…
Сусідка Ніна Павлівна, наче тінь, з’явилася біля хвіртки, саме коли Аліна ставила важкий пакет із…
— Я їй так і сказав: Галино Петрівно, та ви б його одразу на голову…