Мені 23 роки. Я лікар за освітою. Були одні стосунки, які дуже багато для мене означали, хоча за підсумком все було не так добре, як я думала, тому ми розлучилися. Понад 4 роки були разом, але з його боку ініціативи одружуватися не було, тільки в останні пару місяців. стосунки були важкі, трохи з ноткою аб’юзу.
Я довго відходила, зайнялася собою, вирішила спробувати звернутись до психолога, піти на йогу. Але думала, що закохаюся ох як нескоро, що стосунки мене лише ранять знову.
Місяць тому я вирушила до турпоходу. Познайомилася із хлопцем. Почали згодом спілкуватися. Зустрілися. Нині вже можна назвати нас парою. Я закохалась. Він мені однозначно подобається. Йому 27 років. Є середня спеціальна освіта, пов’язана із теплоходами. Є й друга, завдяки якій він працює.
Мене він приваблює: приємний у спілкуванні, товариський, знає те, чого я не знаю, черпаю нову інформацію, є схожість у нас, спортивний, активний. Я розумію, що закохалася. Говорить, що хотів би створити сім’ю. Як я розумію, для нього є проблемою його заробітна плата. Для одного досить, а для двох уже не дуже. І він здатний на більше.
Зрозуміло, це лише слова. А після минулих стосунків є трохи недовіра до світу та чоловіків. Але я хотіла б йому вірити, і вважаю, що він далеко не дурний хлопець, розумний і схожий багато в чому зі мною.
Моїм батькам за інформацією про нього він не подобається. Особливо татові. Причина, що він мені не рівний. Точніше його матеріальне становище.
Я згадую приклади людей, з якими знайома особисто, де люди працювали, виходили на новий рівень і без вищої освіти. Тато злий, каже, мовляв, тобі з ним жити. Хоч стосунки тільки починаються, у мене є напруга з цього приводу.
Я й сама прагну до розвитку, до матеріального достатку, здатності забезпечити себе та своїх дітей. Я бачу своє життя точно не в злиднях. Мої батьки впливають на мене.
Начебто контролю немає, одні поради, в яких йдеться, що головне вийти заміж за гідну людину, але не за людину, яка має маленьку зарплату. Поки що я заміж не збираюся. Але поради вже дають.
Природно потрібен час, щоб зрозуміти хлопця, подивитися на нього, його вчинки. А не кидатися у вир із головою.
