Клацання замку пролунало гучніше звичайного. Катерина штовхнула вхідні двері, стягнула пальто і звично покликала сина, очікуючи, що Льова вибіжить її зустрічати, плутаючись у своїх м’яких золотистих кучерях.
У коридор ніхто не вийшов. З вітальні визирнула злякана дитина і тут же сховалась за одвірок. Катерина випустила сумку.
Замість світлих хвиль до плечей на голові хлопчика зяяв криво поголений, плямистий череп. За лівим вухом червоніла свіжа, погано оброблена подряпина від машинки.
З кухні долинув дзвін чайної ложечки. Любов Іванівна сиділа за столом, неквапливо розмішуючи цукор. Вона навіть не повернула голову, коли невістка влетіла до помешкання. На столі лежав прозорий поліетиленовий пакет, туго набитий відрізаними пасмами.
– Ну ось, тепер на мужика схожий, а то ростили якусь дівку, – сказала свекруха, роблячи ковток. – Сусіди вже почали шепотітися. Завтра на ювілеї хоч не соромно дитину рідні показати.
Катерина опустилася навколішки перед сином, який тихо підійшов і уткнувся їй у живіт. Від верхівки дитини несло дешевим, їдким одеколоном. Хлопчик тремтячими пальцями чіпав колючий їжачок на потилиці.
– Хто вам дозволив доторкатися до нього? – Катерина встала. Її голос звучав рівно, але нігті боляче вп’ялися в долоні.
– Я рідна бабуся, мені дозволу не потрібно, – Любов Іванівна відставила чашку. – Мати з тебе нікчемна, коли пацана в бантики рядити зібралася.
– Відвела його до тітки Валі в кіоск біля ринку, вона за п’ять хвилин усе зайве зняла. А кучері ці я спеціально зібрала. Завтра гостям зі Львова покажу, який жах ти змушувала мого онука носити.
Вхідні двері знову рипнули. На порозі з’явився Артем. Чоловік поставив пакети з продуктами на підлогу, кинув погляд на обриту синову голову і нервово смикнув кадиком. Він швидко відвів очі, почавши метушливо розстібати куртку.
– Ти знав? – Катерина зробила крок до чоловіка.
– Катю, ну не влаштовуй сцену на рівному місці! Волосся не зуби, відросте, – пробурмотів Артем, намагаючись не дивитись на дружину. – Мама просто вирішила допомогти. Літо скоро, хлопцеві жарко.
– Допомогти? – Катерина підійшла до кухонної шафки, де зберігалася їхня спільна заначка. У скляній банці лежали сім тисяч гривень.
Катерина відкладала їх на оплату інтенсивного курсу у приватній логопедичній клініці – Льова майже не говорив, і заняття мали розпочатись у понеділок. Банка виявилася порожньою.
Любов Іванівна поправила комір блузки та поблажливо посміхнулася.
– Стрижка на ринку коштує сто гривень. А ті гроші я забрала. Артем мені дозволив. Нема чого шарлатанам-лікарям платити, сам твій Льова заговорить, коли прийде час.
– А мені до сукні нові туфлі були потрібні. Завтра в ресторані на Подолі вся рідня збереться, я маю виглядати гідно.
Катерина поволі перевела погляд на чоловіка. Він не просто дозволив понівечити дитину брудною машинкою, залишивши подряпину на шиї. Він віддав гроші, відкладені на лікування їхнього сина, щоб його мати купила собі взуття до бенкету.
– Артеме, це правда? – тихо спитала вона.
– Катю, ну мамі шістдесят років раз у житті виповнюється, – чоловік винувато знизав плечима. – Ми з наступної зарплати Льові відкладемо на лікарів. Нічого страшного за місяць не станеться.
Катерина мовчки розвернулась і вийшла із кухні.
– Ось бачиш, заспокоїлася! – долинув у спину задоволений голос свекрухи. Наливай чай, Артеме. І не забудь їй нагадати, щоб сукню мою сьогодні відпарила, а то в чохлі пом’ялася.
Ексклюзивна сукня з італійського шовку смарагдового кольору висіла у гостьовій спальні. Любов Іванівна привезла її вчора, заявивши, що лише невістка з її дорогим парогенератором зможе привести вбрання в ідеальний стан.
Сукня коштувала близько тисячі євро – свекруха хвалилася нею кожному знайомому останні два місяці.
Катерина зайшла до кімнати та засмикнула засувку. Вона підійшла до робочого столу, відчинила нижній ящик і дістала важкі сталеві кравецькі ножиці. Метал приємно холодив шкіру.
Вона розстебнула блискавку на непрозорому чохлі. Смарагдовий шовк переливався у світлі вечірньої лампи.
Катерина перехопила зручніше ножиці, стягнула тканину в тугий вузол трохи вище лінії колін і різко зімкнула леза. Тканина чинила опір, ножиці залишали нерівні, рвані краї, з яких тут же полізли зелені нитки.
Закінчивши з пеленою, Катерина взялася за рукави. Вона відхопила їх майже біля самих плечей, перетворивши витончене дизайнерське вбрання на понівечену, асиметричну ганчірку.
У двері почали гамселити.
– Катю? Ти що там зачинилася? – Артем смикав ручку дверей. – Виходь, давай нормально поговоримо.
– Катерино! Негайно відчини! Ти мені сукню прасуєш чи спиш там?! — вигукнула свекруха.
Катерина зібрала обрізки в оберемок. Зняла зіпсовану річ із вішака. Повернула замок і різко відчинила двері. Артем відсахнувся.
Любов Іванівна стояла з невдоволено стиснутими губами, але її обличчя миттєво витяглося, коли невістка жбурнула їй прямо в обличчя грудки порізаного шовку. Слідом на підлогу полетіла сама сукня.
Любов Іванівна здавлено охнула. Вона впала на коліна, тремтячими руками хапаючи рвані краї свого ювілейного вбрання.
– Що… що ти наробила? – заверещала вона, підіймаючи на Катерину спотворене від люті обличчя. – Це Італія! Воно коштувало шалених грошей! Ти хвора!
– Тепер воно виглядає солідно, – Катерина схрестила руки на грудях. – Жінка у вашому віці не повинна носити такі довгі сукні, бо схожа на літню русалку. Люди сміятимуться. Я просто допомогла. Літо скоро, жарко.
Обличчя Артема пішло червоними плямами. Він ступив до дружини, стискаючи кулаки.
– Ти зовсім збожеволіла?! Навіщо ти це зробила? Хто тепер відшкодовуватиме збитки?!
Катерина подивилася чоловікові просто у вічі. Ні краплі страху. Лише абсолютна, крижана впевненість.
– Той, хто забрав гроші мого сина, – карбуючи кожне слово, відповіла вона. – А тепер іди у спальню. Діставай свою валізу.
– Що? – Артем здивувався.
– У тебе є десять хвилин на збори! Ви обидва прибираєтеся з моєї квартири. І забери з кухні кульок з волоссям, показуватимеш його мамі вечорами, поки спиш у неї на розкладачці.
Любов Іванівна насилу піднялася з підлоги, притискаючи до грудей залишки сукні. Її всю трясло.
– Артем! Ти чуєш, що вона несе? Ця ненормальна зіпсувала мені ювілей! Викликай поліцію! Хай вона платить!
– Викликайте, – Катерина дістала з кишені телефон і поклала його на тумбочку. – Заодно розповімо патрульним, як ви вкрали гроші та відвели чужу дитину в антисанітарний кіоск, завдавши йому травми. Подивимося, хто напише заяву першим!
Артем відкрив рота, щоб заперечити, але Катерина зробила крок уперед і жорстко тикнула вказівний палець йому в груди.
– Час пішов, Артеме. Якщо за десять хвилин ви будете ще тут, я спущу твої речі у сміттєпровід.
Через п’ятнадцять хвилин вхідні двері зачинилися за чоловіком і свекрухою. У коридорі залишився лише слабкий запах їдкого одеколону.
Катерина замкнула замок на два оберти, підійшла до сина, що тихо сидів на дивані, і обійняла його. Хлопчик притулився до неї, і вона м’яко провела рукою по його колючій голові, точно знаючи, що в цьому будинку його більше ніхто не дасть образити.
Як ви вважаєте, чи справедливо вчинила Катерина, знищивши дорогу сукню свекрухи та виставивши чоловіка за двері, чи заради збереження сім’ї їй варто було знайти інший вихід? Поділіться своєю думкою в коментарях!
