Мені 26 років, але я досі не знайшов свого місця у житті. Мені хочеться створити свою сім’ю, завести дітей, хочеться благополуччя у житті, але мені все це не вдається. Напевно, в тому не лише моя вина.
Все почалося з того моменту, коли мій батько запропонував нам з матір’ю та сестрою продати квартиру та переїхати жити в іншу країну, звідки він сам родом. Я довго думав і не хотів давати своєї згоди на продаж нашого спільного майна, але тиск з боку і сльози матері все ж таки змусили мене піти на це. Ми продали житло, відмовилися від громадянства та переїхали. Там батько швиденько отримує громадянство, а нам потрібний був якийсь час для отримання документів. Він купує будинок, ми починаємо у ньому жити.
Проходить близько 2-х місяців, і батько мовчки залишає країну, повертаючись туди, звідки ми приїхали, про що ми дізнаємося не одразу. Дізнавшись, що він покинув нас і повернувся, ми, звичайно ж, були в шоці, тому що у нас не було грошей, не було місцевого громадянства, і будинок був оформлений на нього.
Ми з мамою і сестрою з величезним трудом повертаємося, але тепер нам ніде жити, ми позбавлені прописки. Мати я поселив у далеких родичів, сестра пішла жити до подруги, а я до друга.
Батька ми знайшли, але він відмовлявся все повернути. Він навіть встиг продати той будинок, що купив в іншій країні, позбавивши нас, таким чином, навіть надії. Я звертався до юристів, але вони лише виду збирали справу на батька за фактом шахрайства, після чого зникали, з мене, по суті, взяти нема чого, а возитися безплатно з моїми проблемами їм потреби немає.
Так ось і живемо у підвішеному стані. Можна сказати, що всі вже одвернулися від нас. Ніхто не бере мене на роботу без прописки. За законом нам ніхто нічого не повинен, допомогти нам ніхто не поспішає. Все проти нас і я страшенно втомився, з’явилася апатія і сенсу життя я тепер не бачу.
