Мені випав шанс поговорити з батьком віч-на-віч. Проблема в тому, що він кинув маму за пару місяців до моєї появи. Розлучення батьки оформили, коли мені виповнився рік.
Тато одружився вдруге, його діти від іншої дружини мої погодки, причому я з ними ніколи не спілкувалася. Знала, що вони є, і вони знали про моє існування. Проте наші шляхи ніколи не перетиналися досі.
Моя по батьку сестра Надія одружилася і, коли її синові виповнився рік, приїхала до мене на роботу в офіс – познайомитися. Пізніше її чоловік казав, що був здивований її зовнішньою схожістю зі мною.
Чесно кажучи, на місці Наді я не стала б зводити мости з родичами після такого. Але вона виявилася ризиковою і приїхала запросити нас із чоловіком на христини дитини.
– А що від мене вимагається? – не зрозуміла я.
– Просто приїдь, я хочу, щоб ми спілкувалися, – відповіла Надя. – Це не наша провина у тому, що батьки так зійшлися чи розійшлися.
Я довго думала, як бути, обговорювала це питання з чоловіком, і він запропонував:
– З тобою нічого не станеться, якщо просто з’їздиш і подивишся. Відшити завжди встигнеш.
Я подумала, що Максим правий. Уточнивши дату та місце проведення заходу, я приїхала на урочистість. Купа народу, родичі й зі сторони чоловіка і зі сторони сестри.
Дітей я залишила з чоловіком, щоб не втомлювати далекою дорогою. Надя була сама привітність, познайомила з усіма родичами, жодного з яких я не запам’ятала. Мене вибила з колії репліка однієї жінки:
– Алісо, яка краса, що ти приїхала. Як там тато?
– Який тато? – не зрозуміла я.
– В сенсі? -Незнайомка дивилася на мене. – Твій рідний тату, Станіслав. Він же раз на тиждень до вас у гості приходить, няньчиться з твоїми дітьми, гроші вам дає. Стільки розповідав про свого зятя та онуків, такий молодець, що з усіма підтримує стосунки…
– Звідки ви маєте таку інформацію? -Запитала я.
– Стас сам розповідав. Він же ще й зятя на роботу влаштував, усі про це знають, — дещо скривджено відповіла вона й відійшла.
Я міркувала, як таке може бути взагалі. Мій тато жодного разу не приїхав побачитися зі мною за тридцять з лишком років, мама про нього давно забула. Зрозуміло, його на моєму весіллі не було і з моїм чоловіком він не знайомий.
Отже, любитель розпускати фантастичні чутки про те, який він нібито чудовий, люблячий дідусь та батько. Чудово, є шанс пригадати йому дещо, якщо пам’ять коротка, а фантазія непомірна.
Батька я впізнала відразу, хоча наживо бачила вперше в житті. Він був невисокого зросту, з широкими плечима й величезною лисиною на рудій рідкій шевелюрі. Обличчя вкрите мережею зморшок, виглядає дещо страждальне. Першу годину від початку заходу я не підходила до нього, вивчаючи на відстані.
Він сидів поряд з іншим чоловіком, який виглядав куди більш краще. То був його молодший брат, на ім’я Дмитро, який колись обіймав посаду міського судді.
Дядько Дмитро, наскільки я знала з розповідей людей, які мали з ним справу, теж був той ще фантазер. Отже, можна поговорити з двома братами, подумала я.
Коли все завершилося я вирішила підійти до батька. Зростом я набагато вище, та ще й на підборах, з гарною спортивною фігурою. Батько спочатку було посміхнувся і назвав мене чудовою незнайомкою, але після моєї репліки посмішка сповзла з його обличчя.
– Як звуть мого чоловіка та дітей, тату? – Запитала я. Він щось пробурмотів і відвів погляд убік. Дядько Дмитро з подивом дивився на мене.
– А звідки йому знати? Дівчина, ви хто?
– Як вам сказати? – відповіла я. — Начебто останні тридцять п’ять років була ваша рідна племінниця, від першої дружини вашого старшого брата.
– Аліса? Він широко розплющив очі. – Тебе Надія запросила? Тільки вона нам нічого не сказала.
– Вона і не повинна говорити, – відповіла я. – На її місці, я б теж не почала звітувати. Але не про це. Я тут дізналася дивовижні речі. Виявляється, мій татко Стасик навіть не припиняв спілкуватися зі своєю колишньою дружиною. Мало того, провідує і мене з моїми дітьми, чудово ладнає з моїм чоловіком і допомагає мені грошима. А ще він мого чоловіка навіть на роботу влаштував. Гарно брешете, татку, браво. Мабуть, на біс я не викликатиму вас.
На батька було шкода дивитися. Він опустив голову та стиснувся.
– Отже, так – я подивилася на обох чоловіків. – Щоб подібного марення я більше не чула. Не ганьбіться на старості років, бо я ще й про аліменти нагадаю. Які ти ніколи не платив, зате наплів, що утримуєш нас стільки років. Ви обидва для мене ніхто, тож …не доводитимемо ситуацію до абсурду. Я ясно висловилася, татку?
– Так, дочко … пробач мені, я був неправий, – прошепотів батько.
Я кивнула:
– Отже, тема закрита. Сподіваюся, ми з вами більше не побачимось. Я поїхала, не дочекавшись бенкету після хрестин.
Надія іноді мені телефонує, ми бачимося. Про батька ніколи не заводимо розмову. Виявляється, він і маму Наді покинув. Але вона вибачила його та запросила. А я такого вибачати не збираюсь. Хоча вдячна долі, що в мене тепер є близька людина.
