Батько змушує його утримувати, лякаючи мене долею молодшого брата.
-Ти даватимеш мені стільки грошей, скільки я скажу! Інакше Ігоря ти більше не побачиш, – сказав батько, забравши свій конверт.
Це було не вперше, коли я чула такі слова.
Після того як мами не стало батько вирішив, що я маю забезпечувати йому життя, а він лежатиме на дивані роздаючи мені вказівки.
Мене, звичайно, це не влаштувало, і коли він зрозумів, що я можу його обламати, почав загрожувати мені братом.
Ігореві 8 років, і після того, як не стало мами він живе з батьком. Ми хотіли з чоловіком забрати його собі, але прав у нас немає, адже батько живий і нікуди не подівся.
Ось тато і знайшов на мене важіль управління.
– Тобі не соромно? У нас і так погані стосунки, а цим ти їх не покращиш, – сказала я, коли він знову прийшов по гроші.
– Я утримував тебе до 18 років, тож не соромно! Та й гадаю, ти хочеш, щоб брат був здоровий. Будь-яке може статися, напориться на мій кулак, – відповів батько.
На жаль, довести органам опіки, що він його б’є, я не можу. Але й ігнорувати це неможливо.
От і доводиться платити. Ось тільки його апетити ростуть з кожним місяцем, а мені, крім нього, ще й свою сім’ю треба утримувати. От і не знаю, що робити. Кинути брата я не можу, але й не утримувати ж мені батька все життя?