Прочитала історію про те, що мати робить все, щоб залишитись одна в старості, і не можу зрозуміти, чому всі так обурені вчинком доньки, яка не захотіла більше піклуватися про неї. У нашій країні заробити на окреме житло не так просто.
Я з батьками до заміжжя жила в однокімнатній квартирі, куди й повернулася із трирічною донькою після розлучення. Більше мені йти не було куди, хоча батьки були дуже незадоволені, особливо батько.
Зараз дочка першокласниця, їй потрібен окремий куточок для приготування домашнього завдання, і мене вразило, коли мама сказала, що уроки можна робити на кухні, бо в кімнаті батько любить дивитися телевізор.
Ось як мені ставитися до такої заяви? Кухня зовсім маленька, я навіть під час переїзду свою розкладачку там не змогла поставити, щоб не спати в одній кімнаті з батьками.
Я розумію, що купити квартиру у них нема за що, але розв’язати питання раніше, вони цілком собі могли. Наші сусіди живуть точно в такій же квартирі, у них теж єдина дочка, молодша за мене на три роки. У сусідки у селі є батьки і вони весь цей час у них на подвір’ї (близько п’ятнадцяти років) будували там собі будинок.
Цього року вони мають намір переїжджати, залишаючи доньці квартиру. Мої ж сказали, що з міста не поїдуть, особливо на старість, там важко без зручностей і треба обробляти землю. А мені здається, що маючи таку квартиру, треба було думати про будинок у селі раніше, і зараз ми не жили б у таких умовах.
А я могла б і дитину на свіже повітря, і на фрукти та овочі вивезти з міста. Але вони не мають ні дачі, ні накопичень, живуть від зарплати до зарплати. Ось зараз карантин, всі ми сидимо без роботи, через місяць і хліба не буде за що купити. Гаразд, я витрачала гроші на дочку, а вони ж могли відкладати хоч щось.
Тепер я розумію, що засудження полетять у мій бік, але я вважаю, що я маю рацію. Усі батьки просто зобов’язані забезпечити майбутнє дитини.
