Батьки лаються через брата, який сім’ю завів, а утримувати її не вміє та й не хоче. Мамі його шкода і вона постійно тягає йому допомогу, а тата це не влаштовує.
Батько у нас дуже терпляча людина, але навіть його вже довела до кипіння поведінка Льошки. Навіщо було одружуватися та заводити двох дітей, якщо хочеш лежати на дивані та не працювати?
Тато заявив, що більше ні копійки не дасть синові, який вже звик до того, що самому робити нічого не треба, йому все принесуть у дзьобі батьки.
Але мамі такий підхід здався дуже жорстоким, бо там же синок та онуки, як не допомогти, як не принести туди гроші і їжу.
Лаються з приводу Льошки батьки вже не перший рік, але в таку гостру стадію конфлікт переріс лише кілька місяців тому.
Те, що синок виріс балуваним і лінивим, батьки помітили пізно. Ось коли я з дому вчитися поїхала, то батьки з подивом про це і дізналися.
Посуд перестав митися, сміття виноситися, а в кімнаті запанував безлад, бо раніше цим займалася я, а тут стало нікому.
Мама з татом бурчали, але який сенс з їхнього бурчання? Олексію вони були до одного місця. Як то кажуть, собака гавкає, а караван іде.
Коли брат оголосив, що одружуватиметься, батьки очманіли. Лежав собі на дивані, лежав, а тут одружуватись. І їхні думки розділилися.
Тато вважав, що Льошці ще рано одружуватися, бо на ноги він не встав, утримувати родину не зможе. Училище брат закінчив, але з роботою щось поки що не складалося.
Льошка працювати влаштувався, але грошей отримував мало. Але там і роботи теж мало. Але брата все влаштовувало і щось міняти він не збирався.
Мама ж навпаки переконувала, що ось одружиться синок, у нього з голови всякі дурниці й видує, буде працювати на благо сім’ї. А якщо зараз його не підтримати, він взагалі на дивані закисне.
Але це все були тільки розмови, братові їхнє схвалення було не потрібне, він все для себе вирішив. Весілля зіграли скромне, жити перейшли на орендовану квартиру.
Вже тоді брат періодично займав у батьків грошей до зарплати та періодично віддавав. Батькам це не подобалося, але вони підкидали грошенят.
А коли стало відомо, що брат із дружиною чекають дитину, на них пролився дощ із подарунків. Малюка приданим забезпечили повністю, накупили все, навіть підгузки.
Ну і, звичайно ж, гроші в сім’ю потекли річкою. Майбутній мамі треба нормально харчуватися, а на орендованій квартирі непогано б оновити шпалери, і все в цьому дусі.
Брат, мабуть, вирішив, що так тепер буде вічно. Хоча йому важко в цьому дорікати, батьки надто довго забезпечували родину Льошки.
З’явилася одна дитина, друга. Дружина в декреті, Льоша працює, але не заробляє, все на своїй колишній ненапруженій роботі, де можна в стелю плювати, але й отримувати копійки.
А батьки не молодшають, вони вже пенсіонери, хоча тато ще поки що працює. Їм важко тягнути на своєму горбі сім’ю сина, яка все зростає.
От тато й заявив, що вони вже достатньо допомогли, годі. Нехай там Льоша та його дружина голову включають, як їм жити далі.
А мама переживає, що вони не виживуть, бо вже звикли покладатися на батьків. А як вона може залишити сина та онуків без підтримки?
Брат теж годівницю втрачати не хоче і мамі капає на мозок. Знає, що до батька він не стукається, а ось мама в нас вразлива.
Батьки через Льошку сваряться, з кожним разом сварки все сильніші. У батьків характери з віком краще не стають, терпіння більше немає.
Боюся, що це все може скінчитися для нашої родини погано. Кілька разів вже звучало слово “розлучення”, чого взагалі не хотілося б. Ну куди на старість років та ще й з такого приводу?
А брату все одно, мабуть. Він продовжує жити як жив, роботу не змінює, постійно скаржиться мамі про свою нелегку долю. Не розумію ні його, ні батьків.
