У власності моїх батьків є кілька квартир. Перша квартира, спільний подарунок родичів на весілля. Потрібно було молодим десь жити, ото й зібрали зі світу по нитці на затишну двокімнатну квартиру в спальному районі.
У цій квартирі пройшли наші із братом дитячі роки. Пам’ятаю велику ковзанку у дворі, де ми пропадали зимовими вечорами. А влітку ганяли на велосипедах у старому сквері неподалік.
Тепер у цій квартирі мешкає мій брат зі своєю дружиною. Такий подарунок на весілля подарували йому наші батьки.
Даруючи ключі від квартири, батько урочисто сказав:
-Ось вам перехідний весільний трофей. Господарюйте, обживайтеся та дбайте. Злагоди та любові вам!
Другу квартиру мати отримала у спадок від своєї бабусі. До неї ми й переїхали, коли мені було 10, а братові 12. Простора, з високими стелями, неподалік центру – справжня мрія. У цій квартирі я прожив вісім років.
А після вступу до ВНЗ я подав заяву до гуртожитку, щоб не їздити щоранку на інший кінець міста. Спочатку мені не давали місце в гуртожитку. Але в середині навчального року кілька кімнат звільнились, і я переїхав. Брат на той час теж жив окремо.
Скинувши з плечей тягар батьківських турбот, мама з татом почали більше часу присвячувати роботі. Їхні справи пішли в гору. І, незабаром, вони придбали стильну квартиру-студію у центрі, й почали здавати її в оренду.
Зараз батьки живуть у великому будинку у престижному приватному секторі. А трикімнатну тримають про запас. Іноді ночують там, якщо затримуються у місті допізна. Торік я закінчив інститут, з’їхав із гуртожитку та попросив батьків пустити мене пожити у трикімнатну квартиру.
Вона все одно пустує багато років. І, зрештою, я там прописаний. Але батьки відповіли відмовою. Батько сказав:
– Навіть і не мрій про трикімнатну! Будеш водити туди дружків і дівчат легкої поведінки. Перетвориш пристойну квартиру на прихисток, а нам потім ремонт робити власним коштом.
Звісно, на вулиці вони мене залишити не могли. Підкинули грошей, щоб я винайняв собі квартиру і почав пошуки роботи. Поки я вчився, вони завжди допомагали фінансово, за це я їм дуже вдячний. Кілька разів я знаходив підробітки, намагався поєднувати роботу з навчанням, але на успішність це впливало не найкращим чином.
Після інституту я швидко став на ноги. Знайшов роботу за фахом, перестав залежати від батьків, та познайомився із дівчиною. Марина приїхала до столиці навчатися, й жила у гуртожитку. Незабаром, після знайомства вона переїхала до мене в орендовану квартиру. Марині було далеко добиратися до університету, і ми почали підшукувати квартиру в іншому районі. І тут я згадав, що батьківська квартира знаходиться через дві станції метро від закладу, де навчається Марина.
На черговому сімейному святі у будинку батьків, я знову спробував заговорити з батьком про квартиру. Розповів йому про Марину, що у нас все серйозно, і ми шукаємо житло для спільного проживання. Але знову натрапив на холодну категоричну відмову. Він коротко відповів:
– Ось одружитесь, тоді й поговоримо.
Того вечора я поїхав від батьків розгублений і сумний. Коли брат почав зустрічатися з майбутньою дружиною (до речі, місцевою), вони жили в батьківській квартирі. До того ж цю ідею запропонував їм саме тато. А зі мною навіть і розмовляти не захотів на тему квартири.
Відносини у нас завжди були приятельські, батько не виділяв нікого з дітей. Тому мені була незрозуміла його категорична позиція. І тоді я вирішив поговорити з мамою. Вже вона повинна знати причину татової принциповості. Таємно від батька ми зустрілися в кафе. І мама розповіла мені цікаву історію:
-До знайомства зі мною твій тато зустрічався з дівчиною. Вона приїхала в Київ з Тернопільщини, й жила з подружкою в орендованій кімнаті на околиці. Вона підробляла офіціанткою у кафе. А він працював і винаймав квартиру в центрі. Тато завзято опікував дівчину, намагався показати себе у всій красі. Збрехав, що має свою квартиру і запропонував переїхати до нього.
Та охоче погодилася. Користуючись тим, що тато закоханий, дівчина попросила прописати її в цій квартирі, нічого не підозрюючи про брехню. А коли брехня розкрилася, дівчина просто пішла від нього. Їй була потрібна квартира, а не твій батько. Він дуже довго страждав. Коли ти закінчив інститут, він побоявся, що з тобою може статися щось подібне. Тому і відмовив тобі у житлі.
А зараз він не вірить твоїй Марині. Тож не тримай на нього зла. А якщо ви дійсно любите один одного, подумайте про весілля. Ця розмова все прояснила. Ми з Мариною прислухалися до маминої поради, і подали заяву до РАГСу.
Якби не моя розмова з мамою, я міг би розсваритися з батьком, можливо назавжди. Мамі я вдячний, а батька, мабуть, пробачу, все-таки він, хоч і був категоричним, але хотів мене вберегти від розчарування. Так я вирішив, а чи правильно – час покаже!
