З чоловіком винаймаємо квартиру вже п’ять років. Потроху збирали на свою, поки чоловік не залишився без роботи. Він не сидить удома, постійно шукає іншу, але поки що безрезультатно.
Батьки вирішили зробити мені сюрприз та купили для мене квартиру у своєму місті. Я поїхала до столиці 8 років тому, і повертатися не збираюся. З роботою в цей час і тут складно, а в провінції і робити нічого. Я знала, що вони зібрали чималу суму, але думала, що допоможуть нам купити квартиру тут.
Мама, побачивши мою реакцію, образилася. Сказала, що я невдячна, вони на всьому заощаджували, а я не оцінила. Але навіщо мені квартира у невеликому містечку? Тут немає роботи, перспектив теж жодних.
Коли я приїжджала відвідати батьків, побачила, що все ще сумніше, ніж було до мого від’їзду. А тепер у мене у такому місці нерухомість! Здавати в оренду за копійки, коли ми тут сплачуємо пристойну суму за оренду, теж сенсу немає.
Але батьки не хочуть мене збагнути. Могли хоча б порадитись. Батько сказав, що вони не хотіли робити внесок до нашої спільної з чоловіком квартири. Адже його батьки сказали, що допомогти не можуть, у них немає грошей, самі мають три кредити.
Я погоджуюся з батьком, навіть підозрюю, що чоловік потай від мене допомагає своїм батькам, взявши на себе один кредит. Якось побачила звіт із банку на телефоні, що суму внесено, сказала чоловікові, але він відповів, що це разова допомога батькам і вони гроші повернуть. На цю тему більше не було розмов, і я розумію, що ніхто гроші не повертав.
Начебто все правильно розсудили мої тато і мама, але все ж таки мені шкода так безперспективно витрачених грошей. Мама пішла на принцип та виставила квартиру на продаж. Але охочих поки що немає. Вона вже й вартість знизила.
Ось питання, що це за вкладення у майбутнє, якщо житло продати не можна без втрат? Квартира стоїть порожня, а комунальні послуги мають сплачуватись. Мати вже натякала, що це мої проблеми. Але ж проблему вони з батьком самі створили і не тільки для себе.
Чоловік знає про квартиру та постійно запитує, коли її продадуть, щоб додати нам грошей. На моє запитання, чому мої батьки повинні давати гроші, а його ні, чоловік відповів: «бо вони мають, а мої ні». Мене вразила така відповідь.
Може й справді, батьки мають рацію, а я їх даремно образила?
