Невже так важко помити тарілку після себе, нероба, сидите тільки на нашій з батьком шиї, та я в такому віці корів пасла, біля худоби ходила, у батьків нічого не потребувала.
-Дійсно, подумала Люба, що це я, на шиї сиджу. Помила ту злощасну тарілку, бо вже спізнювалася на пари. Але в спину ще я почула претензії про те, що тарілку помила і інший посуд хто буде мити.
Через місяць їй 18, вона проходить практику, потім стажування і обов’язково з’їде від батьків, вони рахують що вони роблять для неї все, а по суті, не дають нічого. Маму можна зрозуміти, вона втомлюється, але і сама собі роботу придумує.
Ніхто не просить її міняти постіль кожні 3 дні, і 10 страв готувати, і будинок стерильним робити, їм би трішки уваги від батьків. Батьки, вони мали б бути найважливішими людьми в житті доньки, опорою, підтримкою, а вони тільки отруюють її життя, роблять його нестерпним, сіють комплекси і занижують самооцінку, аргументуючи все тим, що вони з Люби дитину хочуть виростити.
Пройшло багато років і сидячи на кухні, допиваючи раннішню каву Люба крикнула, невже так важко тарілку за собою помити, і тут же затулила руками рота, розплакалася, підійшла до доньки, обняла її і сказала, нічого помиїш потім, після пар, я люблю тебе…
