— Батьки їдуть на два дні, скучили, а я зараз повезу їх до готелю? Нічого, у нас розмістяться на розкладачки та надувному матраці.

Даші батьки купили квартиру відразу, як тільки довідалися про плани заміжжя з Юрієм.
– Наречений окремого житла не має, а ми самі чудово пам’ятаємо, як чужими кутами блукали, — сказав тоді батько. — Велику квартиру ми не потягнемо, але однокімнатну купимо і все потрібне для життя в ній теж допоможемо зібрати.

Даша була щиро вдячна батькам, бо вони з Юрою справді хвилювалися про те, де їм жити після весілля. Він був із простої родини, родичі жили в маленькому містечку та працювали на заводі, а він після навчання у Києві залишився.

Вони познайомилися у спільних друзів і обидва вважали себе націленими виключно на кар’єру, потім закохалися та вирішили одружитися. Витрачати гроші на весілля не збиралися, тому обмежилися скромною вечерею у колі її батьків та найближчих друзів.

– Ми приїдемо в гості до вас восени, тоді й познайомимося, — сказали тоді телефоном батьки Юрія. — Зараз немає можливості для поїздки та й грошей особливо немає.

Даша все розуміла, нічого не вимагала, але була трохи ображена, бо свекри в день весілля навіть не подзвонили.

– Батько і мати просто не хотіли нас відволікати та заважати нам, — заспокоював наречену Юрій. — Не хвилюйся, якщо зібралися приїхати восени, значить, після приїзду познайомимося і поспілкуємося.

Лідія та Віктор не обдурили, і через чотири місяці після весілля повідомили, що приїдуть у гості на День народження сина.

– Декілька днів у вас погостюємо, покажете свою квартиру, розкажете про плани, місто подивимося, — говорила мати.

– На декілька днів – це надто насичена програма, — сміявся Юрій.

Даша переживала, тому що треба було вперше зустрітися з родичами чоловіка і їй хотілося з ними потоваришувати. Вона, щоправда, не сильно розуміла, як вони помістяться в однокімнатній квартирі, тому запропонувала Юрі зняти для батьків номер у готелі.

– Ти що? – навіть образився він. — Батьки їдуть на два дні, скучили, а я зараз повезу їх до готелю? Нічого, у нас розмістяться на розкладачки та надувному матраці.

Даша не сперечалася і взагалі була впевнена, що два дні це небагато, вони швидко пролетять і обов’язок перед ріднею буде виконано.

Лідія з Віктором приїхали в обіцяний день, навіщось прихопивши із собою ще якогось десятирічного племінника онука.

– Даня ніде не буває, ось ми й вирішили йому влаштувати сюрприз у вигляді поїздки до Києва, — казала Лідія.

Даша не була проти хлопчика і не шкодувала йому їжі, тільки не знала, куди спати покласти. У результаті була притягнута ще одна розкладачка з дачі батьків, яку важко вдалося впхнути на кухню.

Тепер пересування квартирою нагадувало лабіринт, бо треба було акуратно і тихо ходити та нікому не заважати. Даша заспокоювала себе, що пару днів це зовсім небагато, і вони чудово проведуть час разом.

На День народження Юрія вони зібралися в кафе з батьками з обох боків та друзями, у результаті вийшли приємні посиденьки.

– Твої батьки завтра їдуть, треба їх проводити на вокзал і сьогодні купити подарунки, — казала Даша чоловіку зранку в неділю.

– Вони ще залишаться у нас, а то зовсім мало було, ми навіть до ладу не встигли поспілкуватися, — спокійно сказав Юрій.

– Але ж нам завтра вранці на роботу, — не розуміла міркування чоловіка Даша. — Твої родичі самі сидітимуть весь день у квартирі?

– Нічого, проте ввечері ми проведемо час разом, — міркував Юрій.

Даша змовчала і вдала, що нічого дивного не відбувається. Але повернувшись у понеділок із роботи додому, одразу зіткнулася з неприємностями.

Гості з’їли все з холодильника, не вважаючи за потрібне купити продукти або щось приготувати з наявних запасів.

– Невісточко, щось ти довго працюєш, а в тебе, до речі, вдома гості, і не просто приїжджі, а батьки чоловіка, — виховував Дашу свекор.

– Я не можу регулювати робочий день за особистих обставин, — відбивалася дівчина. — Ви ж хотіли подивитися Київ, могли б прогулятися.

– А ми не можемо голодними ходити, — не заспокоювався Віктор.

– Крупи, овочі та консервація в коморі, ви могли й самі приготувати їжу, — ледве стримувалась Даша.

– Не стану я в невістки на кухні господарювати, і взагалі ми приїхали в гості, щоб відпочити, — втрутилася в розмову Лідія.

Даша весь вечір провела на кухні, готуючи вечерю на п’ятьох людей, і роблячи заготівлі на вівторок. Потім усі завалилися дивитись телевізор чи гортати стрічку соціальних мереж, а вона мила посуд і прибирала.

Аналогічна ситуація повторилася і в наступні дні, від чого Даша почала сильно втомлюватись і злитися.

– Твоя рідня їхала до нас на два дні, а вже майже тиждень минув, а вони не збираються додому, — бурчала вона.

– Ну, батьки мають право відвідувати свого сина, хіба ні? – не розумів проблему Юра.

– Звичайно, тільки я тепер як хатня робітниця стала, і вічно все не так, — не могла заспокоїтися дівчина. — Позавчора твій батько відчитав мене за пересолений суп, учора мати лазила в моїх речей, бо я точно пам’ятаю, як косметика стояла. Твій племінник розбив мою улюблену чашку і ніхто не просив вибачення.

– Не будь дріб’язковою, я куплю тобі нову чашку, — сердився Юрій.

Справа була не в цій дрібниці, просто Дашу дратувало відсутність особистого простору та постійне сидіння родичів у квартирі. Вони поводилися нахабно, могли до ночі дивитися серіал чи обговорювати новини, знаючи, що Даші з Юрою завтра рано вставати на роботу.

У вихідні свекруха вирішила вирушити за покупками, вважаючи, що їх має сплатити син.

– Якщо ти забув, ми збираємо гроші на відпустку, — обурювалася Даша. — Нехай твоя мати сама купує собі вбрання, чому ми маємо виконувати ці примхи?

-Тому, що я мати твого чоловіка і вимагаю шанобливого відношення, — почула розмову Лідія. — Чи ти вирішила, що ти особлива фіфа, можеш моїм сином крутити?

– Я вирішила, що вам варто свої апетити зменшити та поводитися скромніше, — чесно казала Даша. — Ви тиждень сидите у нас на голові, харчуєтеся за наш рахунок, створюєте проблеми та нескінченно висловлюєте невдоволення.

– Це не лише твоя квартира, а й нашого сина, тож маємо повне право тут перебувати, — приєднався до конфлікту Віктор.

– Та з якої радості? — вже не стримувала себе Даша. — Квартиру купили мої батьки, я її власниця і вона куплена до шлюбу, а ваша сторона ні копійки не вклала.

– Ось, як? — уперла руки в боки Лідія. — Надумала батьків шматком хліба дорікати та ставити в заслугу свою уявну гостинність?

– Чому уявну? – Не здавалася Даша. — Всі ці дні я кружляю довкола вас і практично стороннього нам хлопчика, а у відповідь отримую лише негатив.

– Та пішла ти з таким ставленням, — перейшов на відверте хамство Віктор. — Ноги нашої не буде в цій сірій однодушці.

Даші було прикро, що свекри так ставляться до її дому та старань, але найбільше напружила реакція чоловіка. Весь цей час він спокійно вислуховував наїзди своїх родичів, а в результаті залишився незадоволеним поведінкою дружини.

– Якщо ти не поважаєш моїх батьків, то й мене теж, — сказав він. — Може вони й мають рацію, ти дістала хизуватися своєю квартирою в Києві та взагалі поводитися, як принцеса. Якщо така справа, нам треба подумати про подальше спільне життя.

– Що ти маєш на увазі? — не розуміла звинувачення Даша.

– Я оформлю на роботі відпустку та поїду до рідного міста разом із батьками, — діловим тоном сказав Юрій. — Мені здається, нам обом варто замислитись над своєю поведінкою.

Даша здригнулася від звуку дверей, що різко зачинилися, після того, як пішов чоловік і його батькі. Квартира одразу стала тиха та порожня.

Порятунком для Даші була тільки робота, а своїм батькам дівчина нічого не розповідала, просто сказала, що свекри поїхали додому.

– Я сподіваюся, ти обміркувала свою поведінку? — нахабно спитав Віктор через два тижні після від’їзду. — У мене закінчується відпустка, тож незабаром повернуся додому.

– Я все переглянула, ти мав рацію, — намагалася спокійно відповідати Даша. — І тобі не обов’язково повертатися. Можеш залишатися зі своїми ідеальними родичами у вашому місті та не мотати мені нерви.

– Ось, як? – здивувався Юрій. – Значить, мала рацію моя мати, що ти нахабна, егоїстична та цинічна особа.

– Звичайно, вона мала рацію, — монотонно відповіла Даша.

Потім вона відключила телефон і замислилася над тим, як далі жити. Потрібно було в першу чергу розповісти правду батькам, знаючи, що вони засмутяться.

Вона і сама спочатку засмутилася, а потім подумала, раз чоловік у такій ситуації не підтримав її та звинуватив у всіх гріхах, то й не варто тішити себе надіями на покращення ситуації.

Було боляче, але Даша пішла на принцип і не була готова ковтати образи. Вона подала на розлучення і залишилася сама, не бажаючи нічого знати про Юрія та його нахабних родичів.