Без вини винна…

– Я на таке не підписувався, Наталко! – кричав Федір у слухавку. – Або повертайся додому негайно, або вважай, що ні чоловіка, ні квартири в тебе вже нема.

– Я подам на розлучення. І все, все, що ми нажили, заберу собі, включно з сином, бо ти і дружина погана, і мати ніяка. Куди ти його відвезла?

– Думаєш, чотирнадцятирічному хлопцю весело там у чужій школі без друзів та у будинку з лежачою бабусею? Ні! Він мені дзвонить щовечора, просить його забрати!

Дуже передбачувано. Десь із середини жовтня Наталка не чула від чоловіка навіть скупе “як справи?”, натомість отримувала щоденну істерику.

– Я фізично не можу звідси поїхати!

– Що, потяги працювати припинили? – єхидно перепитав чоловік. Поки що чоловік.

– На кого я залишу маму? – Зірвала голос Наташа. Федя навмисне її допікав. Знав, що вона сюди поїхала не з власної волі, і продовжував доводити, вимагаючи, щоб вона повернулася до нього.

– Ти маєш відмовки на всі випадки життя! – гаркнув він, – Найми доглядальницю, попроси сусідку …

– І по двадцять п’ятому колу … Доглядальниця – дорого, нам стільки не подужати. Сусідку? Я і так прошу сусідку з мамою посидіти, коли йду.

– Це й так перебір! Що, мені треба вмовляти сусідів, щоб вони сюди переїхали, забули про своє життя і доглядали мою маму?

Федір грав у нерозуміння.

– Так. А що таке?

– Ти поїхав би стежити за сторонньою літньою людиною, якби тобі за це не платили?

– Я – ні. Але там такі ж старі люди. Чим їм зайнятися?

– Гарна в тебе логіка!

– Нічого не знаю, – відрізав він, – повертайся! Вдома бардак. Я сам не впораюся. Навіщо мені така дружина, якої вдома не буває? Повертайся! Або я подам на розлучення і одружуся з іншою.

– Та одружуйся! Не дуже цінний скарб я втрачу!

Вона себе обсмикнула, хотіла вже перепросити, але відповіддю їй були глухі гудки – Федя такої образи не стерпів.

Наталка йому не передзвонила. Навіщо? Вона знає Федю, як облупленого. Він би ніколи не пішов у “нікуди”. Якщо він із таким апломбом загрожує їй розлученням, то сумнівів немає, там, на обрії вже з’явилася кандидатура, до якої можна піти.

У передпокої засвітилося світло.

– Ти куди? – Виглянула Наталка.

– Тобі не все одно? – так само єхидно, як і його батько, спитав Сашко.

– Саш … Не йди. Поговорити треба…

– Тобі треба, ти й розмовляй. Он, з бабусею, наприклад. А я пішов.

– Нікуди ти не підеш! – вона схопила ключі з ключниці. – Час бачив? Майже одинадцята ночі! Куди ти зібрався? До тих друзів, з якими ти по під’їздах лазиш?

– До яких же ще? – Сашко зав’язував шнурки на теплих кросівках, – інших у мене тут немає.

– Саш, я не можу поїхати додому…

– Так відпусти мене! – Закричав на неї син, – відпусти! Я сам поїду, я з татом житиму! Але ти цього не зробиш, бо ти егоїстка! Тобі начхати, що відчуваю я, що відчуває тато!

– Ти вимагала, щоб я поїхав із тобою, і навіть вибору мені не залишила. А я додому хочу! Мене нудить від цього міста, від школи, де навіть поговорити ні з ким. І від тебе, здається, вже теж, – він усміхнувся, штовхнувши двері. – А вони не замкнені.

– Сашко!

І лише гучна луна кроків…

Наталка була на межі. Чоловік подає на розлучення. Не дуже вони добре жили, але все ж шістнадцять років пліч-о-пліч. З сином їй уже не впоратися, він її ні в що не ставить.

Мама… раніше можна було зателефонувати мамі, виплакатися, а мама б її пошкодувала, але тепер мама в якомусь своєму недосяжному світі, куди Наталці не потрапити.

Вона принесла мамі ліки.

– Мамо, їх треба випити.

Мама замотала головою.

– Будь ласка…

Та примружилася, подивившись на незнайому тепер для неї жінку середнього віку, спробувала відмовитися, але, побачивши її сльози, з умовляннями проковтнула ліки.

Син повернувся вночі. Наталя побігла до нього, тривожно вишукуючи щось, сама не розуміючи, що.

– Я тверезий, якщо ти такої погано про мене думки, – буркнув він.

– Сашко, я ж хвилююся.

– Дихнути?

– Не треба.

– Дякую за довіру, – посміхнувся він, – яка честь для мене.

У ньому ніби прокидався його батько. Федір так само, навіть на їхньому весіллі, зарозуміло з нею розмовляв, ніби вона завжди була нижчою за нього. З ним усе загубилося. Але сина вона втратити не могла.

– Саш, а хочеш, ми з’їздимо додому?

– Ага, років через п’ять-шість? – спитав він.

– Ні. На канікули. У тебе будуть весняні канікули – поїдемо.

– І ти не передумаєш? – говорив він точно, як його батько.

– Ні. Тільки не гнівайся на мене.

– Ой, мамо, та за що мені на тебе гніватися? За те, що вивезла мене з дому? За те, що не дозволила залишитись з батьком? За те, що все дитинство мені зіпсувала? Чи за те, що живеш тут на гроші батька, до якого ж мене й не відпускаєш?

По ній, ніби струм пройшов.

– Звідки ти це взяв?

– Звідти! Я бачу, що батько тобі переказує гроші. Добре ти влаштувалася, я дивлюсь!

Сашко не має рації не тільки в тому, що мама його не любить, а й у тому, що вона живе на гроші Феді. Чоловік їй відправляв щомісяця однакову суму – на дитину, але цього не вистачило б, щоб усе сплатити. Наталя, як працювала віддалено, так і працює.

Але, щоб не посилювати ситуацію, вона не сперечалася із сином.

А на весняні канікули купила пару квитків на потяг – і повезла Сашка до його рідної домівки. Сашко навіть не огризався на неї. Доїхали вони спокійно, а неспокійність почалася вдома, коли Наталка не змогла відчинити двері своїм ключем.

– Тебе сюди ніхто не кликав, – відповів Федір.

– Це і наш дім також! – Вона подивилася на сина.

– Вже ні, – сказав Федір. – Я подав на розлучення, до мене переїхала Аріна, так що нам тут буде тісно і некомфортно жити. Якщо хочеш забрати залишки шмоток, то забирай.

Сашко протиснувся до квартири.

– Тату, якщо ви розлучаєтеся офіційно, то я на суді скажу, що хочу залишитися з тобою.

Федір та Сашко заговорили про те, яка Наташа погана, і ні про кого не думає, окрім себе, а вона зависла у під’їзді, у стані повного шоку.

Однак, коли Федір гаркнув, що у неї всього пів години, щоб забрати все, що їй належить, інакше він все це роздасть бездомним, рвонула в спальню.

Всюди стояли чорні мішки, куди поспіхом були розіпхані її речі. Наталя полізла їх перевіряти.

– Федю, де мої прикраси? Другий ноут? Де взагалі все? Тут тільки одяг, – вигукнула вона. – І якщо ти думаєш, що я не ділитиму квартиру, то ти сильно помиляєшся!

– Діли, – Федя зайшов у кімнату, – тільки я тобі нічого не віддам. Просто не з’їду звідси і все. А твої прикраси в ломбарді, ноут я продав. Чи ти думала, чиїм коштом бенкет, коли я тобі гроші регулярно відправляв? Моїм? І не мрій!

Якщо можна втратити всю повагу до людини, то зараз вона її втратила. Повністю! Вщент! Він допомагав синові її ж грішми! Фінансами з проданих речей!

Наталя витягла пакети з квартири.

– Я поїду, мені в будь-якому разі до мами повернутися треба, але від квартири я не відмовлюся.

В його очах промайнув страх.

– Тільки спробуй… Мені життя знову починати треба! Тобі мама і так скоро залишить квартиру, а ти і в мене хочеш відібрати?

Він би її штовхнув, і вона, не виключено, впала б зі сходів, але під його руку підставився Сашко. Сашкові хоч і чотирнадцять, але він уже високий хлопець.

– Тату, ти що, продав мамині речі? І допомагав нам тими грошима? – і безодня розчарування у його погляді.

– Так! Твоя мама захотіла помчати на край світу – будь ласка, але я б ні гривні їй зі своєї кишені не дав. І квартири не віддам! Мені жити десь треба!

– Ой, Сашко, а ти думав, що зможеш на мене натиснути? Ага. Та ти мені взагалі не потрібен! Наташка хотіла тебе вдома залишити, та мені навіщо з тобою тут порпатися?

Сашко зітхнути не міг, ніби з нього висмоктали все повітря… А Наталя, підійнявши пакети, потягла сина до ліфта.

– Ти чому не сказала, що це тато змусив забрати мене з собою? – спитав він, коли вони сідали у таксі.

– Щоб ти його зненавидів? Не хотіла вас посварити. Але він упорався сам…

Далі вони їхали мовчки. У кожного були свої думки. У Сашка, – сором за те, що він не заслужено ображав матір, що надалі буде для неї надійною опорою та підтримкою, а батькові навіть привіт не скаже при зустрічі…

Наталка переймалася за матір, яку залишила на сусідку, та перебирала в голові план своїх подальших дій по квартирі та майну.

Вона була впевнена, що життя все розставить на місця. Шляхи Господні, вони ж не звідані, – тож кожен отримає за вчинки свої…

А ви що скажете з цього приводу? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!