Безгрошів’я – не привід зриватися на ні в чому невинних незнайомих людях

Їхала вчора у тролейбусі, і зі мною трапилася маленька історія. Але осад від неї залишився великий. Хочеться поділитися.

Сіла я до тролейбуса, оплатила проїзд, як належить. І раптом літня жінка-кондуктор підходить до мене вдруге і каже: «Дамочко, купіть ще один квиток, бо в мене план горить, зарплату зріжуть.

Кондуктор явно пенсіонерка, навіть якщо зарплату зріжуть – зовсім без грошей не залишиться, а я на секретарській посаді в нікому не потрібному науковому інституті маю трохи більше ніж 5000 гривень. До пенсії мені 10 років, а за проїзд і так тиждень виходить 170 гривень. Навіть до подруг не їжджу без нагальної потреби.

Пробувала через інтернет шукати кращу роботу, та вік уже не той, реальних вакансій мало. Робота у місті, де я живу, на вагу золота, а хороша робота – тим паче.

Пояснюю кондуктору, що не маю змоги її врятувати. А вона раптом як закричить на весь салон: «На накладні нігті 300 гривень знайшла, а літній людині шкодуєш! ».

Я розплакалася та з тролейбуса вискочила. Річ у тому, що накладні нігті я ніколи в житті не наклеювала. У мене справді є хвороби серця, підшлункової, печінки і багато чого, а ось нігті свої — міцні й справді довгі і я їх уже пів року фарбую лаком з базару за 19 гривень. Було б, як кажуть, інше здоров’я таке, як нігті.

То що мені їх ламати спеціально чи що? Чи брудом замазати? Виходить, що так. А ще маю золоті сережки, які батьки подарували на моє ще 16-річчя. Їх, отже, теж одягати не можна? Не ходити ж вулицею з довідкою, що це не накладні нігті чи сережки, подаровані 30 років тому.

Так стало неприємно та прикро. На лавці посиділа, поплакала та поїхала на роботу в іншому тролейбусі, де ще раз заплатила за проїзд.

Потім дуже пошкодувала, що не запам’ятала номер злощасної машини. Але, коли вискакувала, зовсім про це не подумала, так було соромно і гірко, що люди могли справді подумати про мене, теж уже немолоду жінку, те саме, що прокричала кондукторка.

Звичайно, багатьох дістало небагате і не дуже щасливе життя, але так хочеться, щоби це не було приводом зриватися на інших людях, навіть, якщо у них накладні нігті або каблучка з діамантом. Якщо грошей не вистачає – вчися, не лінуйся і знайди роботу, де грошей буде більше або менше нервуйся.

Безгрошів’я – не привід зриватися на ні в чому невинних незнайомих людях. Я впевнена, що та кондуктор теж не виправить своє матеріальне становище, обзиваючи пасажирів. Втім, нехай у неї все буде добре, щоб іншим від її стану не ставало погано.

Люди, будьте людянішими чи що.