– Мені потрібні гроші для матері! – Чоловік не просив, а вимагав.
– А до чого тут я? – Запитала.
– Ну як до чого? – роздратовано озвався Вадим. – Як до чого, Христино? У тебе ж є!
Ми сиділи на кухні. З прочиненого вікна було чути, як у дворі хлопчик ганяє м’яч, стукаючи об асфальт.
Цей звук чомусь нагадував мені стукіт мого власного серця в той момент, коли я підписувала договір купівлі-продажу.
Стара моя машина кольору стиглої вишні, вчора пішла за пів мільйона. Гроші лежали тепер у конверті у моїй сумочці, новенькі, прямо з банку. І сильно не давали спокою чоловіку.
– Ти хочеш, щоб я спонсорувала лікування твоєї матері? – Уточнила я.
– Що за термінологія така? – скривився Вадим. – Спонсорувала… Мамі потрібні гроші на лікування, і ти можеш їй дати їх. Адже так?
– Твоя мама, – сказала я, – їздить у санаторії щороку. То серце в неї, то суглоби, то нерви розхиталися. А моя мама…
– Що твоя мати? – майже з викликом спитав він.
– Моїй мамі сімдесят три, і вона ніколи, чуєш, ніколи не була у санаторії! – викарбувала я. – Вона все життя працювала на швейній фабриці. А потім, коли фабрику зачинили, вона мила підлогу у банку. До пенсії дотягла дивом, а тепер…
– І що тепер? Наскільки мені відомо, у моєї тещі чудове здоров’я, – сказав чоловік.
Судячи з виразу його обличчя, він вважав ці слова абсолютно нормальними.
– Наскільки мені відомо, Вадиме, колись у тебе було сумління, – сказала я, – і ти не канючив у мене гроші, а заробляв сам.
– Я не канючу! – він підвищив голос. – Я прошу в тебе по-людськи! І не на розваги прошу, а матері! У неї серйозні проблеми зі здоров’ям!
– Ні, – сказала я, – вибач, але не можу!
Вадим серйозно образився на мене, і цієї ночі ми спали у різних кімнатах.
А наступного дня мені подзвонила свекруха.
– Христиночко, мила, – заспівала вона, – мені Вадим вчора розповів, що ви посварилися. Дуже переживає хлопчик. А що у вас трапилось?
– Все гаразд, – сухо відповіла я, – милі лаються, тільки тішаться.
Вона трохи помовчала, а потім знову заговорила, і голос її зазвучав зовсім інакше, майже холодно і по-діловому.
– Христино, – почала вона, – це не жарти, мені терміново треба в санаторій. Серце заходиться. Стенокардія, між іншим, це серйозні речі!
– Я вам дуже співчуваю, – відповіла я, – але допомогти нічим не можу.
– Як це не можеш? – обурилася вона. – Ти ж машину продала!
Можна було б здивуватися, або обуритися такому нахабству, але я тільки посміхнулася. Це ж була Алла Сергіївна! Ця жінка щиро вважала, що весь світ крутиться виключно довкола неї.
– Алло Сергіївно, – спокійно сказала я, – це була моя машина! Я її купила за власний кошт ще до того, як вийшла заміж за вашого сина.
– І що? – невдоволено спитала вона.
– Ну, як що? Значить це мої гроші!
– Ну ні, люба. Це спільні гроші! – Вигукнула вона.
– Чого б це? – поцікавилася я.
– Того, що у сім’ї все спільне!
– Та що за здирництво?! – обурилася я. – Знаєте … Чесно кажучи, я дуже шкодую, що розповіла вам про ці гроші!
– О-он ти як заговорила?! – наїжачилась свекруха. – Ну треба ж, як швидко злетіла з тебе маска… А така прийшла до нас у родину біла та пухнаста!
– Алло Сергіївно…
– А ти не боїшся Вадика втратити? – Раптом запитала вона. – Ну хто стане терпіти таку скнару поряд із собою?
І вона вимкнула телефон.
Наступного дня свекруха зателефонувала знову. Цього разу вона говорила м’яко і запобігливо.
– Христино, – зітхнула вона, – я щойно від свого лікаря. І він сказав, що без санаторію я протягну місяць, ну в кращому разі два. У Вадика, знаєш, зараз невеликі проблеми на роботі. Тож надія лише на тебе.
Не встигла я відповісти, як вона продовжила:
– Ти не подумай, путівка не дорога! Вона коштує лише сто п’ятдесят тисяч.
– Ого, – подумала я, – вона що в якийсь ВІП-санаторій зібралася?
– Ти машину продала майже за пів мільйона, – промовила свекруха. – Тож не збідниш.
І тут я розсердилася.
– Ну як ви не зрозумієте, що в мене інші плани на ці гроші?! – Вигукнула я. – І міняти ці плани я не збираюся!
– А які плани, якщо не секрет? – Голос свекрухи став лисячим.
– Секрет, – відрізала я.
– Отакої … – промовила вона після паузи. – Схоже, що ти спатимеш спокійно, якщо я, з твоєї милості, на той світ відправлюся без цього санаторію!
І вона знову кинула слухавку.
На цьому, на жаль, все не скінчилося. Наступного тижня мені зателефонувала тітка Вадима, двоюрідна сестра свекрухи, яку я бачила пару раз за п’ять років шлюбу.
– Яка ж ти егоїстична натура! – Вигукнула вона. – Твоя свекруха богу душу віддасть, а ти гроші на лікування їй не даєш… І як тільки тебе земля носить?
Я не стала їй нічого відповідати, а просто скинула дзвінок та заблокувала номер.
Потім мені зателефонував двоюрідний брат Алли Сергіївни, потім почали дзвонити її племінники, племінниці… Боже мій, вона підійняла на вуха навіть свого колишнього чоловіка! І всі вони в один голос благали мене врятувати життя свекрухи.
Не відставав і Вадим.
– Не думав я, що одружився зі скнарою!
– Вадиме, – сказала я, – якщо ти так переживаєш за матір, то чому б тобі самому не розв’язати цю проблему?
– Що ти маєш на увазі? – одразу спалахнув він.
– Ну… дістань десь гроші.
– Та де я їх дістану? – закричав він. – У мене на роботі ситуація катастрофічна, мене скоротити будь-якої миті можуть!
– Не знаю, – сказала я, – візьми в борг у друзів, кредит візьми, продай щось, у фонд якийсь звернися, – до того ж це твоя мати й ти повинен розв’язувати її проблеми, а не я!
– А свої гроші, – додала я, наголосивши на слові «свої», – я віддам своїй мамі!
Вадим замовк і дивився на мене.
– Ось, виходить, як? – спитав він. – Ну тоді йди. Якщо це твої гроші, то це…
Він обвів поглядом кухню.
– Моя квартира. А така користолюбна дружина мені не потрібна.
– Це і моя квартира теж, – зауважила я, – ми взагалі-то разом її купували.
– Я більше вклався!
– А я зробила ремонт власним коштом! – відрізала я.
Вадим багато чого мені наговорив, але я пропустила його слова повз вуха і пішла збирати речі.
– На розлучення сам подам, – сухо сказав чоловік, проводжаючи мене до дверей.
– Як скажеш, – в тон йому озвалася я, – а я подам на поділ майна.
Спустившись на подвір’я, я зателефонувала мамі та запитала, чи можна мені приїхати. Зрозуміло, вона дала добро.
Коли я йшла до зупинки, мені знову зателефонувала свекруха.
– Вадим мені все розповів, – почала вона. – Ну, я так і знала, що у вас життя не буде з твоїм характером. А я йому казала, не одружуйся ти з нею, ще наплачешся. А він не слухав…
– Алло Сергіївно…
– Безсовісна! – Закричала вона. – Захомутала мого сина, а тепер кидаєш його з хворою матір’ю на руках! Ну гаразд…
– Хоч тепер він прозрів. Краще пізно, аніж ніколи. У мене гора з плечей після розлучення звалиться! Дякувати Богу, що у вас немає дітей!
Випалив це все, вона знову кинула трубку, а я заблокувала її номер.
За місяць нас із Вадимом розлучили. Зараз я живу у мами, суд розділив нашу квартиру і тепер свекруха надзвонює з вимогою, щоб я відмовилася від своєї частини, й що вони знову судитимуться.
І як здоров’я їй вистачає? Начебто вми рала нещодавно, недолуга!
Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
