– Наталю, ви Людці сукню вже купили? – Запитав Василь дружину.
– Купили. Ще того тижня, – відповіла вона.
– І туфлі, і фату, і все інше купили?
– Все готове, – відповіла дружина.
– А весілля коли?
– За місяць, одинадцятого лютого.
– Зрозуміло. Хоча могли б і до літа зачекати. Як фотографуватимуться на холоді? – поцікавився Василь.
– А Людмилі подружка дала на якийсь час коротеньку білу шубку, так що все нормально буде. А що це ти раптом зацікавився весільними приготуваннями? – Запитала Наталя. – Раніше, що казав? «Людка мені не дочка, тож я на її весілля витрачатися не стану».
– А я й не збираюся витрачатися. У неї свій тато є, от нехай він гаманець і відчиняє, – пирхнув Василь.
Василь справді одружився з Наталкою, коли Люді – її доньці від першого шлюбу – було вже десять.
Наталя подарувала йому сина – Юрку, якому зараз було вже дванадцять років.
Василь Люду не ображав, але й особливо не балував. А головне – завжди стежив за тим, щоб Наталя не купила дочці щось зайве за його, Василя, кошти.
– Нічого мої гроші на Людку витрачати. Ось надішле її тато аліменти, на них і купуй, – казав він, якщо Наталя збиралася купити дочці нові туфлі замість тих, що стали малі. – Досить того, що я всіх вас годую!
– Васю, а я теж працюю – якось сказала дружина, – і теж гроші в сім’ю приношу.
– Що ти там приносиш! Дріб’язок! А витрачаєш скільки? Туфлі, чобітки, колготки. А будь-яких флаконів – повна ванна! А тут ще Людка підросла – на неї скільки йде!
– Ти, Васю, звичайно, більше за мене заробляєш, але додому приносиш на третину менше. Про аліменти забув? Про Людку пам’ятаєш, а про свою Поліну ні?
– Адже вона всього на декілька років Людмили молодша. Теж того і дивися заміж вискочить. Отоді тобі точно доведеться розоритися, – посміхнулася Наталя. – Поліна від тебе не відчепиться, поки ти їй все за першим розрядом не купиш.
Наталя сказала та забула. А Вася, між іншим, не просто так питав.
Напередодні йому перша дружина Раїса зателефонувала.
– Васю, дочка наша заміж зібралася, – повідомила вона.
– Ну то й що?
– Як що? Ти батько, чи поруч стояв?
– Раю, давай без цих твоїх приказок. Говори, що треба? – Запитав Василь.
– Дочку до весілля одягнути треба. Наречений та його рідня бенкет на себе взяли, а сукню Полінці та все інше – з тебе.
– А весілля коли?
– За два тижні, – відповіла Раїса.
– А що так спішно? Полінці два місяці тому вісімнадцять виповнилося, а вже заміж!
– Дідом ти скоро станеш, Васю!
– А що ж ти раніше не сказала?
– Та я сама лише три дні тому дізналася. Добре, що сусідка в РАЦСі працює – знайшла для нас віконце, а то півтора чи два місяці чекати б довелося. Тоді б уже про весільну сукню розмови не було. Так що давай, Васю, поспішай!
Наступного дня Василь дорогою з роботи зазирнув у весільний салон. Скільки років мимо ходив, ніяк не думав, що колись усередину зазирне.
І краще б не заходив! Як побачив ціни на все це весільне щастя – волосся дибки встало, аж шапка підстрибнула!
Він знав, що ні Раїса, ні Поліна від нього просто так не відстануть, і почав думати, як мінімізувати витрати. І вигадав, як можна взагалі не витрачатися!
Він вирішив: дочка виходить заміж за два тижні, падчерка – за місяць. Навіщо два вбрання купувати? Тим більше, що дівчата майже однакові. Ну, Людка трохи вища – так для Поліни сукню можна буде трохи підшити, а потім знову поділ відпустити.
Ось тому Вася і зацікавився, купили Людмилі сукню та всю іншу весільну «збрую» чи ні.
Залишившись дома один, він заглянув у шафу Людмили й переконався, що вбрання висить там. Як воно виглядає, Василь не побачив, бо сукня була у чохлі.
Внизу стояла коробка з білими туфельками, прикрашеними стразами. І ще два якихось великих пакети височили в кутку кімнати.
Свою ідею Василь довів до колишньої дружини.
– Ти що, Васю! Наталя та Людка ніколи на це не погодяться! – сказала Рая.
– А ми їх питати не будемо. Дня за два чи три прийдете, коли вони на роботі будуть все, що потрібно, візьмете, а після весілля повернете. Вони й не помітять!
– Ні, Васю, це не діло!
– Ну, тоді сама все купуй! Я два місяці тому останній переказ вам надіслав, більше нічого не винен. Все! Вмиваю руки. Якщо ти маєш зайві п’ятдесят чи сто тисяч, тоді купуй сама.
Сама Рая купувати нічого не хотіла. Та й не було на що.
Загалом домовилися, навіть ключами від квартири розжилися. Весілля у суботу, Раїса з Поліною прийдуть у четвер вдень, усе тихенько віднесуть.
До суботи Людмила точно не помітить – весь день на роботі – а потім уже все одно буде. Ну, поскандалять трохи, то це стерпіти можна.
Але Вася не врахував, що Наталя добре його знає. Тому, коли Людмила сказала матері, що Поліна теж виходить заміж, причому на два тижні раніше, Наталя одразу збагнула, чому Вася питав у неї про сукню.
– Так, Людо, давай-но все, що для весілля купили, відвеземо до бабусі.
– Навіщо? – Здивувалася дочка.
– Щоб твою сукню та фату Поліна на своєму весіллі не оновила!
Вони все зібрали, викликали таксі та відвезли речі до бабусі – матері Наталії.
Тож коли Рая з Поліною прийшли, – брати було нічого. Крім того, Наталя застала їх у своїй квартирі, коли випадково прийшла з роботи раніше.
– Ви що тут робите? Звідки у вас ключі? – Запитала вона, побачивши, як Раїса риється в шафі Людмили.
– Нічого. Ми прийшли запросити Василя на весілля дочки, – знайшлася Раїса. А ключ у Поліни давно є, їй Василь дав!
– А у шафі що шукали? – поцікавилася Наталя.
– Просто хотіли сукню Людмили подивитися. Вася сказав, що гарна.
– За два тижні побачите. В ресторан не запрошуємо, а до РАЦСу можете підійти, якщо так цікавитеся, в якій сукні Людмила виходитиме заміж, – посміхнулася Наталя. А ключі, будь ласка, поверніть! Подібні сюрпризи мені не потрібні!
Зрозуміли недолугі, що сперечатися марно, роздратовано кинули ключі на стіл, й вийшли з квартири.
А Василеві довелося бігом бігти з Поліною в салон і купувати все, що було потрібно для весілля.
Коли Вася побачив, як вся його заначка, яку він збирав на нову машину, в один дотик зникла з карти, він мало не заплакав.
А Наталі цих грошей було не шкода, як і Василя. У неї була своя машина, а на чому їздитиме підступний Вася, їй було все одно. Пішки нехай ходить, щоб мізки провітрювалися!
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
