Коли зустріла майбутнього чоловіка, одразу ж подумала – це доля. Нам так було добре разом, що коли він зробив мені пропозицію, думала, житимемо довго і щасливо, аж до старості.
Але минув час, підросли діти, почалися побутові проблеми, розбіжності, сварки і образи. Все це і нерозуміння з його боку, змусили мою любов і пристрасть зникнути. До того ж він перейшов на іншу роботу, і почалися постійні відрядження.
За рік на новій роботі, чоловік був удома лише чотири місяці. На мої зауваження, що він рідко буває вдома, він сказав, що робота йому подобається, зарплата хороша, то навіщо відмовлятися. Коли приїжджає, поводиться, як гість: нічого не робить, нічого його не цікавить, щодня в офісі на роботі, іноді й у вихідний туди їде.
І нещодавно я зрозуміла, що живу практично з чужою мені людиною. Що кохання пройшло, і я далі не можу жити з ним під одним дахом. Ця думка сидить у мені вже кілька місяців, залишилося тільки зробити останній крок, поговорити з ним відверто.
І я зважилася. Це сталося, коли чоловік саме збирався їхати в чергове відрядження, щоб він за цей час все спокійно обдумав і зважив, вирішив як буде краще. Але він одразу ж видав: “у тебе хтось є?”.
Немає в мене нікого, просто я не хочу так більше жити, навіть заради дітей, яких він одразу ж спробував налаштувати проти мене. Казав, що тільки почав пристойно заробляти і стали краще жити, зробили ремонт і поміняли всі меблі, як я намагаюся все зіпсувати.
Він не може зрозуміти, що жити краще ми стали лише в матеріальному плані, а морально ми давно вже живемо кожен сам по собі, і я так більше не можу. Чоловік сказав, що обговоримо все після його приїзду, дав час подумати, розібратися в собі.
Але навіть якщо я б і передумала за цей час, то як далі жити разом, якщо я вже сказала, що не хочу цього, що не люблю його. Навряд чи він колись це забуде. Мама теж умовляє не поспішати, люди, мовляв, набагато гірше живуть та нічого, якось терплять.
Але я не хочу терпіти, мені це набридло, та й заради чого. Сподіваюся, що діти зможуть мене зрозуміти, якщо не зараз, то пізніше обов’язково.
