Більше не приходь, мамо. Ти вже достатньо наговорила.
– Твоя дружина мені нагрубила, а ти мені машину викликаєш? Ти б виховав її, як годиться, чи ти забув, як твій батько мене при твоїх діді з бабкою лаяв? Нічого, жива та здорова. І з твоєю нахабною дружиною нічого не станеться, якщо ти пройдешся по її неосяжних тілесах ременем кілька разів. Їй тільки на користь піде.
Побачивши пухкеньку, радісно усміхнену Надю Марія Семенівна зазнала найсильнішого роздратування. Не такою вона уявляла майбутню невістку та дружину улюбленого єдиного сина Гриші, заради щастя якого, як вона вважала, витратила найкращі роки свого життя на невдячного чоловіка Михайла та його незліченну рідню.
Надя та Гриша познайомилися в університеті, де обидва навчалися на різних факультетах. Дівчина була студенткою економічного, а Гриша – технічного.
Обидва зійшлися на ґрунті загальної любові до самодіяльності: Надя вміла запально грати на гітарі, а Гриша співав. Причому різними мовами, у нього з дитинства був ідеальний слух.
Тому відтворити щойно почутий текст практично будь-якою мовою не представляло для хлопця особливих труднощів. Вони одразу зрозуміли, що складають чудовий дует, і з першої репетиції виступали разом, аж до закінчення навчання.
Марія вважала, що Надя взагалі не підходить під опис майбутньої дружини сина. Дівчина була невисокого зросту, пухка, з ямочками на щоках, густим темним кучерявим волоссям і дрібними рисами обличчя.
Гриша здавався її повною протилежністю – високий, худорлявий, зі світлим прямим волоссям і злегка витягнутим обличчям. Тільки очі в обох були темно-карими, та й шкіра світла.
Попри те, що більшість знайомих вважали Надю цілком симпатичною, Марія дотримувалася іншої думки.
– На неї без сліз не глянеш, – казала вона. – Жиром обросла, скоро на сало доведеться розтоплювати. Нахабна, безпардонна, а Гриша дурний, заглядає їй у рота. Хіба так треба поводитися з дружиною? Нас свекри могли й кулаком виховувати, і нічого – всі живі-здорові. Натомість старших поважаємо, знаємо, що таке порядок у домі.
Надя, на думку Марії, була жахливою господаркою.
– У неї у квартирі тільки на видних місцях пилу нема. А як не прийдеш, завжди бардак. У мене серце щоразу за сина болить, невже йому все життя доведеться жити в такому свинарнику? Та в мене вдома була стерильна чистота. А у Надьки? І готує жахливо. Ніякого підсмаженого м’яса, все варене або запечене. Навіть салати нормально готувати не вміє. Який салат без гарної заправки? Насипле якихось трав і насіння, маслом заллє – і будьте ласкаві жувати, що подали.
Коли вона м’яко, але наполегливо, говорила синові, що йому треба пошукати собі іншу дружину, більш господарську та поступливу, Гриша лише відмахувався:
– Надя мене повністю влаштовує. Не збираюся її ні на кого міняти, ми вже п’ять років разом. Дай боже, і п’ятдесят проживемо.
“Ну ні, я цього не допущу”, – думала мати, повертаючись від сина.
Надя хоч і постаралася приготувати щось смачне зі східної кухні, як завжди, не змогла догодити свекрусі. Марія довго нюхала і розглядала блюдо з їжею, але демонстративно відсунула від себе тарілку, ледве скуштувавши перший шматочок.
– Невже не можна було зробити щось нормальне? – Невдоволено промовила вона і подивилася на сина. – Ось чому ти в мене худий став. На таких харчах і вуличний пес захворіє.
Надя з усмішкою відповіла свекрусі:
– Марія Семенівно, може, вам чаю?
– Ні, дякую. Запах від твого чаю не викликає нічого, окрім нудоти, – підібгала губи жінка.
Надя розлютилася:
– А що я вам зробила, щоб ви до мене так ставилися? Вам не подобається, як я готую, як говорю, як роблю прибирання. У чому проблема?
– Хочеш знати, у чому проблема? – отруйно спитала свекруха. – Я тобі скажу, у чому проблема. Ти заморочила голову моєму хлопчику, я на нього покладала такі надії. А ти перетворила його на підкаблучника, налаштовуєш проти мене. Раніше він без моєї поради кроку не міг ступити, а зараз просто ставить перед фактом. Ось, мовляв, ми з Надею вирішили. Тобто, як це вирішили? А мати ви не забули спитати, що вам потрібно вирішувати? Дітей наплодиш, прибіжиш до мене їх сплавляти, щоб придивилася, поки ти хвостом крутитимеш невідомо перед ким. Гриша, звісно, визнає їх як своїх, твоїх дітей, а ти й рада. Знайшла дурня, як же. Тільки я тебе бачу наскрізь, безсовісна, і мене ти не проведеш…
Гриша, зрозумівши, що розмова зайшла надто далеко, схопився і вивів матір у коридор. Паралельно він набирав номер служби таксі:
– Мамо, я тобі викликав машину. Зараз же їдь додому, тебе батько зачекався.
– Твоя дружина мені нагрубила, а ти мені машину викликаєш? Ти б виховав її, як годиться, чи забув, як твій батько мене при твоїх діді з бабкою лаяв? Нічого, жива та здорова. І з твоєю нахабною дружиною нічого не станеться, якщо пройдешся по її неосяжних тілесах ременем кілька разів. Їй тільки на користь піде.
Гриша видихнув:
– Ти розумієш, що ти своїми словами та поведінкою руйнуєш мій шлюб? Це так ти дбаєш про моє щастя? Чи думаєш, що моє майбутнє залежить виключно від тебе? Ти вже достатньо наговорила, тож, будь ласка, їдь. Поки не посварилися на все життя. Будь ласка, мамо.
Коли мати поїхала, Гриша повернувся до кімнати та застав Надійку у сльозах.
– Чому вона мене так ненавидить? – Запитала вона, витираючи червоні опухлі очі. Гриша сів поруч із нею та обійняв її за плечі.
– Надюша, вибач. Я гадки не мав, що мама здатна на такі слова. Обіцяю, що ти більше від неї нічого подібного не почуєш. Ми будемо разом, назавжди.
– А як, вона ж не відстане? А якщо продовжить у такому ж дусі? – Схлипнула Надя. Обличчя Гриші стало суворим.
– Значить тоді доведеться обмежити з нею спілкування.
В цей час Марія каталася по килиму у вітальні та кричала, щоб чоловік викликав їй лікаря.
– Невже ти не бачиш, як мені погано? Зараз же дзвони у швидку! Чи чекаєш, коли я помру? – верещала вона.
Михайло знизав плечима:
– Так, не вперше бачу…
У його бік полетів такий шквал нецензурної лайки, що чоловік схопився за телефон і почав набирати номер швидкої допомоги. Бригада приїхала за п’ятнадцять хвилин.
– На що скаржимося? – Запитав фельдшер.
– Погано мені, – драматично промовила Марія, закочуючи очі. Фельдшер мовчки виміряв тиск і пульс, зазирнув у рот, перевірив зіниці.
– Нічого страшного не сталося. Жодних змін немає. Тоді в чому річ?
– У тебе пацієнт вмирає, а ти кажеш, що нічого особливого? – у серцях закричала Марія, забувши, що хвилину тому охала і говорила ледь чутним голосом.
Лікар усміхнувся:
– Шановна, вам потрібна не терапевтична, а психіатрична допомога. Більше схоже на істеричний напад. Мені тут нема чого робити.
Поки Марія розмірковувала, як ще аргументувати свій стан, медики поїхали.
Михайло беззвучно реготав:
– Твої фокуси вже всі бригади знають. Слухай, може, досить вже.
Дружина у відповідь мало не виставила його із квартири. Марії було прикро до сліз: її свого часу чоловік не те, що захищати перед своїми батьками, сам був не проти образити.
А син її… як так вийшло, що він не перейняв нічого з батьківського досвіду і заглядає до рота цій відгодованій жінці? Де той страх і трепет, який має бути у молоді перед батьками чоловіка? Де повага?
Натомість Гриша випроводив її своїми руками. Сидить, мабуть, зараз із цією нахабницею і втішає її, замість того, щоб навіяти, як треба поважати старших. Ех, не ті зараз часи, не ті, а то сама відтягла б її за коси.
Михайло зітхав: він чудово розумів, чому дружина так з’їлася. Він теж у молоді роки робив те, що казали батьки. Не хотів лаяти дружину, але мати вимагала, і він виконував її розпорядження.
Коли з’явився нарешті син, перестав її чіпати. І Марія, ображена й озлоблена на нього за те, що він підіймав на неї руку, поступово почала перетворюватися на фурію.
Особливо яскраво це стало проявлятися, коли батьків чоловіка не стало. І Марія мріяла, що колись, коли син виросте та одружиться, вона теж так виховуватиме невістку. Але Гриша, судячи з люті Марії, зіпсував їй усі плани.
“І молодець”, – подумав Михайло. – “Вистачило духу протистояти матері, не те, що я. І жінок не помирив між собою, і сам зробив таку гнівливу бой – бабу на свою голову. Навіть піти не дасть”.
За кілька тижнів дружина втішила Гришу новиною: вона чекає дитину. Чоловік приїхав до батьків і повідомив, що вони стануть бабусею та дідусем. Мати розгубилася, коли почула слова сина:
– Що? Твоя дружина чекає дитину? Впевнений, що від тебе?
Гриша із кам’яним обличчям пішов до виходу:
– Поки не просиш вибачення у Надії, можеш більше не приходити та не дзвонити. Щасти тобі, мамо.
– І не прийду! – вигукнула Марія. – Ніколи не визнаю цю дитину за свого онука!
Однак, коли хлопчик з’явився, вона прийшла побачити молоду матір у лікарню. Надя відмовилася бачитися з нею, але Марії цього й не треба було. Вона сунула медсестрі велику купюру в кишеню і прошепотіла:
– Постриги з голови дитини пасмо. Не вірю я, що це мій рідний онук.
Медсестра виявилася кмітливою і через десять хвилин принесла темне пасмо, загорнуте в клаптик паперу.
– Копія матусі, – підморгнула вона. Марія підібгала губи та вийшла. Вона летіла, як на крилах, прагнучи довести сину свою правоту. Нехай дізнається, що його мадам народила не від нього, тоді слухатиметься рідну мати.
Через два тижні Марія приїхала з новиною до сина та невістки. У сумці жінки лежав нерозгорнутий конверт із результатами ДНК-аналізу.
Щойно увійшовши до квартири молодих батьків, Марія вигукнула:
– Ну що, це не твій син. Ось доказ!
Вона вручила конверт Гриші та сіла навпроти, пожираючи його очима. Надя, з блідим, але рішучим обличчям, підійшла до чоловіка:
– Що це означає?
– Зараз побачимо, – спокійно відповів чоловік, розкриваючи конверт і виймаючи складений аркуш паперу. – Так… Ймовірність кровної спорідненості… 99,98%. Мамуся, розчарована? Правда?
– Не може бути! – Марія схопилася зі свого місця і метнула гнівний погляд на невістку. – Це ти заздалегідь все підмінила! Знала, що я не повірю і заздалегідь все провернула!
– Це вже не смішно, – холодно відповів Гриша і відчинив двері. – Ти сама зробила вибір. Більше не приходь.
Марії довелося поїхати ні з чим. Скільки б після цього вона не дзвонила сину, їй відповідав холодний механічний голос:
– Абонент знаходиться поза зоною доступу. Надішліть смс або передзвоніть пізніше…
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?
