Ненавиджу колишню дружину чоловіка. І їхню дочку я теж ненавиджу. Вже два роки я змушена бачити їхні гордовиті обличчя і слухати усю цю маячню, яке вони намагаються видати за щось розумне і важливе. Коли ж це скінчиться?
Мій чоловік раніше був одружений. Але пішов він на цей крок не від великого кохання, а через вагітність колишньої. Вчинив як джентльмен, так, дівчатка? А ось і ні.
Треба було перш за все думати головою. Адже шлюб — це дуже важливе рішення з усіма супутніми доповненнями після розлучення. Аліментами, зустрічами, подарунками тощо.
Я називаю Миколу моїм чоловіком, хоч сама вважаю його своїм хлопцем. Ну самі поміркуйте, йому всього 27 років. І він уже добре влаштований: чудова робота, любов до спорту, розум, чудове почуття гумору. Як взагалі можна було втратити такого, як він? Все через дурість і самозакоханість.
Бісить, що Миколка у всьому потурає своїй колишній. Нині вони з донькою живуть в іншому місті, тож йому доводиться їздити до них раз на місяць-півтора. Побачитись із дочкою.
Я бачила її кілька разів. Звичайна дитина, але до тата її не тягне. А на мене вона дивиться таким вовчим поглядом, що я навіть боюся уявити, що з неї може вирости. Дитині трохи більше п’яти років, а незадоволене обличчя, як у у старого діда.
Найсмішніше, що це Христина зрадила Миколаю. Уявляєте? Невисока, груба. Абсолютно не тямить у моді. Одягне якусь куртку безформну і стоїть, жуйку жує. Волосся брудне, якийсь жах. І як він на таку повівся взагалі?
Спочатку я просто не хотіла лізти в ці їхні «невідносини». Ви можете подумати, що я просто ревнувала, але це не так. Ви її побачили б і самі все зрозуміли. Але це не дає їй права забирати у мене час, щоб побути разом із хлопцем.
Крім того, мені не хотілося б, щоб вона розігрувала «карту» дитини. Мовляв, дочці потрібен тато, а може, давай подумаємо над нашим минулим. Ні, не бувати цьому.
Тому я сказала Миколі, що не потерплю їх із Христиною надто частих зустрічей. І це не надумана примха. Це принцип. Спершу він відпирався, намагався щось аргументувати. Але за кілька днів погодився і сказав, що більше ніяких дзвінків не буде. Лише повідомлення з важливих питань. Я погодилась.
І все було нормально, поки якось ця безсоромна не заявилася до нас у місто. Звичайно, у справах. І дочку їй не було з ким залишити. Було близько шостої вечора, якраз час відпочинку після роботи. Ми з Миколою домовилися провести разом час за переглядом фільму. Влостилися на диван, все було чудово. І тут дзвінок.
Прохання, благання, схлипи. Ви можете собі уявити жалюгідніший вчинок? За півгодини вона приїхала до нас, здала, як багаж в аеропорту, свою дитину. А сама кудись швидко поїхала таксі. Яка дешева вистава. За підсумками ми провели залишок того вечора, граючи в дочки-матері з чужою для мене дівчинкою.
Ви не помилитеся, якщо припустите, що дівчинка ні секунди не була зі мною милою. Адже я приготувала вечерю і взагалі, намагалася щосили видавлювати з себе привітність. І ось таке до мене ставлення.
Пізно вночі ця зозуля знову приїхала до Колі і забрала доньку знову. Мій хлопець навіть запропонував їм залишитись. Але, напевно, Христина все прочитала в моїх очах, так що його запрошення вона просто пропустила повз свої відстовбурчені вуха. І поїхала.
З того часу минуло якийсь час, але мене досі пересмикує від спогадів. І щоразу я починаю оцінювати прогрес у своїх стосунках з Миколою. А його нема. Я не дурна і розумію, що він просто боїться узаконювати наше кохання. Боїться шлюбу, адже він уже мав негативний досвід. І Христина своїм виглядом щоразу йому про це нагадує.
Але до чого тут я, яка моя вина в цьому? Я ж не винна, що вони зустрілися раніше! Через людину, яку я терпіти не можу, я віддаляюся від свого справжнього кохання. І нічого не можу з цим вдіяти. Як вчинити у такій ситуації?
Подруга порадила мені сходити до ворожки та попросити в неї зробити пристріт чи відворот. Хоча це практикують у ситуаціях, де є кохання, а свою колишню Миколай точно не любить.
Може спробувати відвернути його від дочки? Щоб він рідше з нею бачився, адже це вона, по суті, є тією ниточкою, яка пов’язує їх із Христиною.
Було б непогано провести тест на батьківство. Мало що. Але у Миколи з дочкою, на жаль, багато спільних рис у зовнішності. Та й очі у них однакові. А так я вже давно зайнялася б цим питанням.
Це ж не його родина, ну дійсно. Тепер я його родина. Я це відчуваю, це знаю. Але нам серйозно заважають зовнішні обставини, які не бажають бачити нас разом.
І в моєму розумінні це дуже сумно та несправедливо. Адже всім нам хочеться простого родинного щастя. А я ж своє вже знайшла. І абсолютно точно нікому его не віддам. Боротимуся до кінця, і будь що буде. Будь-який інший варіант мене просто не влаштує.
