Боялася зізнатися Ігорю, що в мене є маленький син і ось коли він дізнався, то просто зник

Ми припускаємо, а Бог розпоряджається. З самого дитинства я мріяла про принца на білому коні. Чекала свого вісімнадцятиріччя, того дня коли зустріч самого довгоочікуваного і бажаного чоловіка, з яким розділила б і тугу і радість, і всі тяготи свого життя.

Але чим старше я ставала, тим з більшою впевненістю стала усвідомлювати, що всі принци це міф. І скільки б спроб я не робила на побудову щасливого життя, всі вони виявлялися провалом. Всі чоловіки виявлялися брехливими й егоїстичними.

У підсумку на всі мої спроби знайти судженого, Бог відповів мені маленькою грудочкою. Послав до мене маленьке диво – мого синочка. Тут я віддала всі сили тільки йому. Нікого навколо не помічала, але минають роки й нічого в моєму житті не змінюється. Мені все більше і більше хотілося піти в себе, наплювати на все і я розуміла що одна вже не справляюся, мені дуже важко.

Сльози, істерики мене підкосили повністю. З урахуванням того що я була абсолютно одна. У мене не було сім’ї, не було рідні. Допомогти мені було нікому. Бувало приходила з роботи, лягала на ліжко і думала, як би мені закрити очі й більше ніколи не прокинутися і так тривало дуже багато часу.

Поки в моєму житті не з’явилася чоловік, який став для мене опорою і щастям. Ми зустрілися з ним жарким літом і зчепилися поглядами, дивлячись йому в очі тільки тоді я відчула прилив духовних сил, але дуже довго я не наважувалася розповісти що у мене є маленький клубочок щастя.

Я дуже боялася що відлякаю його від себе. Як і багато чоловіків вважають, що чужі діти для них це тягар. Але довго звичайно ж я не змогла це приховувати. І який же був мій стан, що після моїх слів він нібито зник. Наче й не було його зовсім. Перед очима стояла пелена, думала що поставлю хрест на собі.

Але ми припускаємо, а Бог має у своєму розпорядженні. І тепер ходжу, дивлячись як за його шию тримаються маленькі ручки. Проходячи повз кімнату, чую як дитина з гордістю говорить тато.
І знаєте не знаю що буде попереду, головне що цих моментів у своєму житті я чекала дуже довгий час.

Author

Recent Posts

Чоловіча угода…

Павло стояв на порозі своєї квартири, ніяк не наважуючись подзвонити у двері. Там, за дверима,…

7 години ago

– Бачу, ти постаріла: змарніла, круги під очима, та й постать не та, що була раніше, – уїдливо помітила свекруха

– Таня! Ти? – гукнула Наталя Семенівна жінку у старому зеленому плащі. Вона була одягнена…

9 години ago

Зупинка долі…

- Пані, не знаєте, автобус уже пішов? - до зупинки підбіг захеканий мужик. Саме мужик,…

10 години ago

– Невже це доля? – майнула думка. І Микита підкорився їй…

Він брів нічним містом, сильно хитаючись, після прийняття доброї порції міцного. Куди забрів? Його це…

11 години ago