Ми з братом не спілкувалися майже чотири роки. Вітя вчинив зі мною дуже негарно, а найприкріше, що він порушив обіцянку, яку дав мамі перед смертю. І ось нещодавно брат зателефонував із проханням про допомогу.
Мої батьки мали будинок на краю міста з великою ділянкою землі. Вистачило місця, щоб ще й братові збудувати на садибі будинок.
Ми з чоловіком купили собі квартиру на іншому кінці міста, але щовихідних їздили до мами, допомагали по господарству. Город був поділений на дві частини. Одну обробляв брат, іншу ми з мамою.
Коли мама захворіла, вона хотіла поділити спадок порівну між мною та братом. Але я заперечила:
– Ну, навіщо мені цей будинок? Я тут все одно не житиму. Продавати його теж нема смислу. Тоді й Віті доведеться продати свій будинок. Навряд чи хтось захоче купити садибу з сусідами. А у Віті син вже виріс, скоро наречену приведе. Хай їм будинок лишається. А нам вистачить городу. Вітю, ти ж не проти, щоб я, як і раніше, обробляла частину землі?
Вітю такий варіант цілком влаштовував, і він пообіцяв мамі, що жодних проблем із городом не буде. Усі документи оформили на брата. А за кілька днів мами не стало.
Після смерті мами я тиждень не могла прийти до тями, але потім вирішила, що треба брати себе в руки. Найближчими вихідними поїхали з чоловіком до батьківського дому. Думаю, час город прополоти, та може братові допомогти мамині речі перебрати.
Але на подвір’я ми не потрапили. Вітя змінив замок на вхідній хвіртці. Брат майже відразу відчинив мені двері, але загородив прохід:
– Знаєш, не треба приходити сюди. Мами більше нема, що тобі тут робити?
– Але ми тут посадили город, ти ж обіцяв мамі, – від несподіванки я навіть не знала, що сказати.
– Мало що я обіцяв. Тепер я тут господар, тут усе моє. Мені самому ця земля потрібна.
Мені не настільки був важливий цей город, мені було неприємно, що Вітя виявився брехуном. Я могла б погодитися на пропозицію мами та користуватися землею на законних підставах. Ще б пак і на половину будинку право б мала. Але я подумала про те, як буде краще братові, чому ж він не думає про мене?
У нас із Вітею всього два роки різниця у віці, і ми завжди добре ладнали та допомагали один одному. Я не розуміла, що трапилося і чому він вирішив так вчинити. Куди зник мій дбайливий старший брат?
Після цього випадку ми з Вітею не спілкувалися. Він навіть з днем народження мене не привітав, та і я потім не стала його вітати. Образа з часом пройшла, але відновлювати стосунки з братом мені не хотілося.
І ось цей нічний дзвінок. Спершу я взагалі не збиралася відповідати. Але не просто так він серед ночі дзвонить. У слухавці я почула схвильований голос Віктора:
– Допоможи, будь ласка. Я не знаю що мені робити. Син Андрій ввечері через густий туман не помітив велосипедиста і штовхнув його машиною. Він не порушував правил і їхав на допустимій швидкості. Але чоловік помер дорогою до лікарні, а Андрія затримала поліція. Родичі велосипедиста запросили величезну суму за те, що не висуватимуть претензій.
– Чи не пізно ти, Вітю, про сестру згадав? Чотири роки не була потрібна, а тепер терміново знадобилася? – я спросоння навіть не зовсім зрозуміла, що сталося.
– Ти можеш знову користуватися городом, якщо хочеш я тобі всю свою землю віддам, у нотаріуса оформимо, тільки допоможи Андрію. Я зроблю все, що ти попросиш, – голос брата тремтів.
Я відповіла, що вночі всі люди сплять, і я не зможу йому нічим допомогти. І щоб якнайшвидше закінчити неприємну розмову пообіцяла подзвонити братові вранці.
Заснути мені не вдалося. У голові була справжня каша. Я згадала, як чотири роки тому у своїй уяві малювала картинку, як брат потрапляє у біду і просить мене про допомогу, а я йому відмовляю. І мені це приносило задоволення. Мені було дуже боляче і прикро тоді.
Вітя не думав про мої почуття, коли не пустив мене на поріг будинку, де пройшло дитинство. Він забув, що я двічі на день через все місто мчала, щоби годувати та переодягнути хвору маму. Хоча Вітя жив із нею в одному дворі, він не міг знайти для цього часу.
«Можеш користуватися городом», та не потрібний він мені тепер. І не вірю більше братові. Але зараз Віте справді знадобилася моя допомога і відмовити я не змогла. Тим більше, що він просив допомогти не йому, а його синові, моєму племіннику.
Я юрист за професією, знаю, як діяти в подібних ситуаціях, можу допомогти знайти хорошого адвоката.
Вранці я зателефонувала Віті, пообіцяла допомогти племіннику. А ще набрала знайомого та попросила прискорити проведення експертизи. Виявилося, що велосипедист не мав серйозних травм, а помер він від інсульту. Попереду ще кілька технічних експертиз, але чекати на їх результати Андрій буде вже вдома.
Я рада, що змогла допомогти братові, але не впевнена, що ми зможемо з ним спілкуватися як раніше.
